fbpx
Життєві історії
В той день Галина повернулася з села дуже рано. Коли відкрила двері, сумки попадали з рук. Вдома був син з якоюсь дівчиною і побачене ошелешило жінку. — Що ти собі думаєш, парубче? — допитувалася Галина. — Подивися на неї і подивися на себе! Відповідь сина змусила жінку розплакатися і вона зателефонувала своєму чоловікові, який поїхав на заробітки

В той день Галина повернулася з села дуже рано. Коли відкрила двері, сумки попадали з рук. Вдома був син з якоюсь дівчиною і побачене ошелешило жінку. — Що ти собі думаєш, парубче? — допитувалася Галина. — Подивися на неї і подивися на себе! Відповідь сина змусила жінку розплакатися і вона зателефонувала своєму чоловікові, який поїхав на заробітки.

— Мам, ти… той… Ну, ти ж розумієш, — Сергій не знав, що й казати. — Постався до цього спокійно. Ми з Лілею одружуємося… За матеріалами

На Галю наче хто окріп вилив, але в присутності незнайомки вирішила скандалу не зчиняти. Тільки після того, як за нею зачинилися вхідні двері, почала, як кажуть молоді, рвати і метати. Оте миршаве дівчисько, тонке, мов стеблина, та ще й зростом не вдалося — заледве дістає до синового плеча… Оце їхня невістка?!

— Чи ти, парубче, зовсім здурів? — допитувалася Галина. — Подивися на неї і подивися на себе! Хіба вона пара тобі, дипломованому інженерові?!

— Мамо, це не обговорюється, — мовив спокійно і пояснив: — Бо Ліля вaгiтна…

— О Господи! — Галина вхопилася за серце… До цієї миті вона ще сподівалася вплинути на синове рішення і не допустити одруження, а тут — такий поворот подій…

— А без цього не можна було обійтися?! — знову зірвалася на крик. — І чим ви тільки думали обоє? Явно не головами! — Навіщо ти себе накручуєш? — спокійно продовжував Сергій. — Не хочеш приймати її в нашу сім’ю — не приймай. Ми розпишемось і підемо жити на квартиру, бо в цій однокімнатній «хрущівці» однаково місця нема.

Зазнавши повної поразки (бо що тут уже вдієш?), Галя почала помалу вистигати і поцікавилася, хто ця дівчина, звідки і ким працюють її батьки.

— Мамо, ти тільки не нервуйся і не кричи більше, бо зараз іще сусіди почнуть збігатися, — почав здалеку Сергій. — Ліля виросла в дитбудинку. Вона — кругла сирота.

На щастя, «швидку» викликати не довелося. Трохи оговтавшись, Галина зателефонувала чоловікові, котрий був на заробітках, й поставила його перед фактом. Павло повівся більш розсудливо, ніж дружина:

— Чого ти, Галю, робиш із цього подію? Йому з нею жити. Хоче женитися — хай жениться, не школяр уже. Що від нас належить — дамо. Весілля справимо, щоби не гірше, ніж у людей. А там видно буде.

…Весілля відгуляли восени. Доля молодятам під фортунила — їм пощастило винайняти квартиру двома поверхами вище від батьківської. І це добре, бо в молодої дружини був мізер знань щодо сімейного життя, побуту й ведення господарства. В інтернаті цього не навчали, тож довелося Галин і ставати біля керма молодо ї сім’ї і давати невістці найрізноманітніші поради, починаючи із самих «азів».

Допитлива Ліля хотіла все знати, все вміти, була наполегливою і набридала Галині запитаннями, як це чи інше зробити, чому так, а не інакше, а якщо зробити не так, то що буде? Проте свекруха не гнівалася на невістку. Навпаки — раділа, бо якщо невістка всім цікавиться, всього хоче навчитися, то буде з неї добра дружина.

Ліля виявилася милою і добродушною дитиною. Оскільки нікому ніколи не говорила «мамо » і «тату», то тепер щебетала ці слова, що несуть у собі глибинний родинний зміст, без упину.

Так поволі й притерлися, як то кажуть, свекруха з невісткою. А коли навесні Ліля народила маленьке диво — темноокого Тарасика, копію Сергія — Галина була від щастя на сьомому небі. Почувалася найщасливішою бабусею у світі. Колеги по роботі знали про її внука все до найменших дрібниць: коли «коней почав пасти», коли перший зубчик прорізався. Мало не про те, скільки разів на добу малому підгузки змінювали. Позаочі співробітниці навіть дратуватися почали. Мовляв, носиться Галька зі своїм Тарасиком, наче з писаною торбою, наче ніколи ні в кого внуків не було.

— Галю, внук внуком, а ти краще розкажи, як невістка, — поцікавилась якось колега. — Пам’ятаємо, що ти їй не вельми рада була.

— Ой жіночки, — махнула рукою Галина, — що було — те минуло. Моя Ліля — гарна господиня, прекрасна мама. Кращої дружини своєму синові я не бажала б. Розкаююся, що не хотіла її за невістку. Неправа була.

…Аж тут білу смугу життя родини змінила чорна — несподівано Галина злягла. Ліля тримала свекруху за руку і зі слізьми лебеділа:

— Мамочко, матусю, я вас дуже прошу: живіть!

Так, наче від Галини тієї миті залежало, житиме вона чи ні. Якби ж від такі прохання допомагали відвести біду… Але в цьому разі вона таки відступила. Завдяки Лілиним молитвам і турботливому ставленню до свекрухи-мами.

Невістка допомогла Галині одyжати і швидко стати на ноги. А через рік подарувала їй внучку. І знову все закрутилося в цій родині колесом щастя.

Мирослава СЕРЕДЮК

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook