Я вийшла заміж у 30 років, тому що до того будувала свою кар’єру, а на особисте життя часу зовсім не залишалося. Потім все прийшло якось само собою, я зустріла Олексія, він мій ровесник, зустрічалися ми кілька місяців, а потім вирішили одружитися.

Житла свого ні у мене, ні в мого чоловіка не було, тому ми стали жити у моїх батьків, в їхній трикімнатній квартирі. Вони, начебто, були не проти, хоча не приховували, що Олексій їм не дуже подобається.

Особливо мій чоловік не подобався моєму татові, бо батько вважав, що житлом родину має забезпечити саме чоловік. Сам він в свій час все залишив і на довгих десять років подався в Канаду, аби купити для нас гідне житло, цим досягненням батько дуже пишається.

Тому він вважає, що Олексій теж має сам заробити на квартиру. Олексій це відчуває, і постійно скаржиться мені на моїх батьків, вони йому постійно дорікають, що він все не так робить.

Я не розумію їх, навіщо їм це? Квартира у нас велика, всім місця вистачить. Ми зайняли одну кімнату, тримаємо порядок, за комунальні послуги платимо свою частину справно, то ж не розумію, чим ми так сильно заважаємо.

Швидше за все справа не в цьому, справа в батькових упередженнях, він затявся, що квартиру має заробити чоловік.

Переїхати до батьків Олексія ми теж не можемо, у них двокімнатна квартира, в якій разом з батьками живе ще молодша сестра мого чоловіка.

Думали ми і про оренду, але зараз, швидше за все, ми її не потягнемо. Я працюю лише на пів ставки, в чоловіка теж не все гладко на роботі, якщо ми всі гроші будемо витрачати на оренду, то за що тоді ми будемо жити? Нам вже за тридцять, час подумати і про дітей.

Але батько як заведений торочить своє – житлом сім’ю має забезпечити чоловік. Олексій через це дуже нервує. Якщо так далі піде, то ми просто розлучимося. Невже батькові від цього стане легше? Мені дуже важко зрозуміти своїх маму і тата, чому вони так поступають, адже я у них єдина донька.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.