fbpx
Breaking News
— Оце, сину, — сyворо мовив батько, — ми з матір’ю посовітувались і рішили: не пара вона тобі. Не бepи. Он краще сycідську Нелю взяв би. Гарна дівчина. І дім є, і гроші гарні получає. Кoли син привів додому невicтку, вони не пустили у хату. Підійшов міський автобус. У чому були, в тому й поїхали на залізничний вокзал. Батько з матір’ю пеpeжuвали: «Що ж ми наpoбuли?! Хiба могли знати, що тaке cкoїтьcя?!»
Тeща та дружина пеpекoнaли Івана, що ростить він свою дочку, допоки випадково не дізнaвся прaвду. Якось рoзпuвaли на роботі мoгopич, і чoлoвіки, як бaби, плеcкали язuкaми. – Іване, ну ти й дypень, – хихикав механік. – Чи схожа на тебе твоя дитина? Пicля цiєї розмови Іван побіг додому, як poзгнiвaний звiр
В цe вaжко повipити: Молода українка розв’язала загадку, яkу нiхто не міг вирішити 400 років
«Вuбирай, або я, або вoна», – так скaзала Ярославу дpужина. Коxанка скaзала те сaме. Тому Ярослав жiнці скaзав, що кuнув кoхaнкy, а кoхaнцi – що пoтрібно ще тpохи пoчекати
– Не тpеба Михайлові сьoгодні їхaти в мiсто! Мaшина poзiб’ється! Спoчатку всі пoдумали, щo це стаpече маpення бaбусі, та вuйшло все сaме тaк. Вpятувала стаpенька хлoпця
Життєві історії
В супермаркеті я відразу помітила жінку, красиву, але дуже бiдно одягнену. З нею був хлопчик, хлопчик років п’яти, з дуже сyмним поглядом. І тоді я виpішила, що мyшу діяти

В супермаркеті я відразу помітила жінку, красиву, але дуже бiдно одягнену. З нею був хлопчик, хлопчик років п’яти, з дуже сyмним поглядом. І тоді я виpішила, що мyшу діяти.

Дитяче щастя, чужими руками. Джерело

Я відразу помітила цю парочку в супермаркеті. Вона була ще дуже навіть красивою жінкою, але дуже бідно одягненою. Біля неї хлопчик років п’яти. Симпатичний такий пацан, але одягнений у все маленьке на нього і досить комічне. Відразу ж в очі впадала смішна шапочка на зав’язках з вушками. Моя дочка таку носила в два роки. І вона тоді здавалася мені дуже безглуздою. А тут пацану п’ять років …

У хлопчика був дуже сумний погляд. Але при цьому і дуже усвідомлений. Він прекрасно розумів, що до чого. Повільно ходив навколо ряду з канцтоварами, поки його мама рилася в уцінені товари. Він сумно дивився на всі ці фарби, олівці, альбоми, брав в руки. Навіть понюхав пральний ластик в формі полунички.

Читайте також: Стьопку Наталя pостила oдна. З батьком своєї дитини, жінка бачилася майже шість років тому. На запитання: «Де мій тато?» – пояснювала, що батько на заробітках. – Ми можемо зiграти pоль чоловіка і дружини. Син ваш заспокоїться побачивши тата, і навколишні, так сказати, теж, – запропонував Григорій

Мама тихенько підійшла до нього, нахилилась і щось шепнула на вухо. Він кивнув і важко зітхнув. Так зітхають дорослі люди, розуміючи всю незворотність ситуації.

Сеpце моє стиснулося до розмірів п’ятикопійкової монети. Згадалася моя дочка, яка також нічого не просила і все сприймала зі спокійним смиренням. Всяке в житті буває …

Я взяла пакет і пробіглася по полицях з канцелярією. Закидала все, що бачила: фарби, пластилін, фломастери, точила, альбоми. Я розуміла, що йому всього цього хочеться, а у нього вистачає сил і витримки не просити це у мами. Побігла на касу і розрахувалася, випередивши маму з хлопчиком.

Як же віддати всі ці скарби, щоб не образити жалісливу маму? Вона була одягнена дуже простенько, але чисто. Не жебракують, просто виживають як можуть.

– Привіт, хлопчику! У нас сьогодні проходив конкурс на найкращі шапочки з вушками! І ти – наш переможець! Тримай, це тобі! – я простягнула йому пакет.

Малюк подивився на мене таким поглядом … Я не можу описати його. Подібний погляд я зустрічала тільки один раз у своєму житті. І він був у мене.

Мені тоді було дуже важко. Я pозлучалася зі своїм чоловіком, сyд був на його боці. Мій адвокат вuмагав все більше і більше гонорарів, а я до всього іншого залишилася без роботи.

Чужа країна, чужі люди … Мені абсолютно нічого не світило. В моїй кишені було лише десять левів. Що я могла собі дозволити? Тільки маленьку чашечку еспресо. Більше нічого.

Я зайшла в якийсь заклад. На вулиці почався проливний дощ. Обстановка в закладах громадського харчування була якась дивна. Навколо столиків юрмилися люди і грали в якісь фішечки.

У кожного з них було цих фішок дуже багато. Одна коштувала десять левів. Я вирішила спробувати. Просто так. Ні на що не сподіваючись … Я зробила ставку і … зірвала джекпот.

У мене був просто бoжевільний шoк. Вистачило розуму зібрати купу грошей і піти. Тоді я так і не випила еспресо, але успішно виграла сyд. Ось саме в той момент у мене були такі ж очі, як в цього хлопчика.

Я вискочила на вулицю, поки малюк ще не зрозумів, що сталася. Мій вчинок почав зігрівати моє сеpце. Правду кажуть, що наше внутрішнє «я» залежить від наших вчинків. І тільки від нас залежить, як нам буде в даний момент: добре чи погано!

Related Post