fbpx
Життєві історії
В суботу зранку численна рідня Сергія з’явилася на порозі з пакетами та сумками. Свекруха потай від нас запросила свою сестру з чоловіком та сім’ю племінниці, щоб відсвяткувати наш ювілей

Свою десяту річницю шлюбу ми з чоловіком вирішили відзначати удвох, без численних родичів, але у нас не вийшло. Коли ми 10 років тому подали заяву, грошей у нас особливо не було, мої батьки жили далеко, а родичі Сергія категорично не хотіли прийняти вибір сина.

Тому було вирішено весілля взагалі не грати: тихо розписатися і з кількома найближчими друзями посидіти в кафе. Ми так і зробили, жити пішли на знімну квартиру, невдовзі у нас народився син.

Через чотири роки після весілля мої батьки допомогли нам купили двокімнатну квартиру в іпотеку. Купівля житла, народження поки що єдиного онука несподівано призвели до помітного потепління відносин між мною та мамою Сергія Анастасією Петрівною.

До того часу вона начебто змирилася з нашим шлюбом, внука вона дуже любила. Тепер свекруха вважає, що має право давати нам цінні поради. Особливо, що стосується спілкування з родичами. Анастасія Петрівна каже, що тепер житлоплоща нам дозволяє, і ми можемо приймати у себе вдома гостей, тобто родичів мого чоловіка.

Вона нам нагадала, що весілля ми не робили, деякі тітки і дядьки досі на нас за це ображаються. Тому тепер треба налагоджувати стосунки.

– Ну вже новосілля ви зобов’язані відзначити! – наполягала свекруха.

А яке новосілля, коли меблів у квартирі майже немає, іпотека тисне, а я на той момент ще навіть із декрету не вийшла. Звідки гроші?

Але Анастасія Петрівна не здалася, потай від нас вона сповістила свою тітоньку, свою сестру з чоловіком та сім’ю племінниці. І в суботу зранку численна рідня Сергія з’явилася на порозі з пакетами та сумками.

Звичайно, принесли на стіл все: гаряче тільки розігріти, салати у контейнерах. Але ми з Сергієм щойно прокинулися, ні стільців, ні вилок-ложок, та й у суботу ми прибиранням планували зайнятися, напередодні ремонт робили по дрібниці.

Але той день ми непогано посиділи. І після цього почалося – давайте на Новий рік у вас зберемося, давайте 8 березня у вас відзначимо…

– Ми ж не створюємо вам незручності, – дивувалася відмові Анастасія Петрівна, – ми ж зі своєю їжею приходимо.

Так, тільки забувають запитувати господарів, а чи це зручно? Ось так прийти без запрошення, не зважаючи на плани. Кілька разів ми просто не відчиняли двері, відключивши телефони.

В середині грудня ми відзначало 10-ту річницю початку сімейного життя. Зробити це домовилися тихо, вдома, у романтичній обстановці, удвох. І тут телефонує мама, увечері у суботу, хоче попередити. Свекруха та її сестра з чоловіком їдуть до нас.

– Сваха зателефонувала вранці, – каже мама, – запрошувала нас з батьком разом піти ввечері до нас на ювілей спільного життя: давай, мовляв, сюрприз молодим зробимо, а то що вони сидітимуть удвох.

Мама, як могла відмовляла Анастасію Петрівну, мовляв, молоді хочуть побути вдвох, але в неї нічого не вийшло. Тому вони приїхали і зіпсували нам свято. Ми посиділи з ними трохи, а через годинку ми попросили непроханих гостей піти.

В результаті ми ж ще й винними залишилися, непривітно гостей прийняли. Пояснити свекрусі, що в гості ходять з подарунками і лише по запрошенню ми не можемо.

В понеділок ми замовили собі відпочинкову базу і на Новий рік ми поїдемо туди. Думаю, це рішення буде правильним.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page