fbpx
Життєві історії
В суботу зранку чоловік пішов до своєї мами, допомагати. Але невдовзі вони обоє повернулися з дивним проханням. Я відмовила їм. Чоловік пішов проводити свою маму і племінників, і так і не повернувся. Він прислав повідомлення, що розчарувався в мені. Ну і нехай, може це і на краще

В суботу зранку чоловік пішов до своєї мами, допомагати. Адже вона сама не може холодильник розморозити. Повернувся він дуже швидко, ще й не один. Разом з ним до нас завітала Катерина Семенівна.

Мама чоловіка була не єдиною гостею, у неї з-за спини визирали цікаві мордочки племінників. Чоловік похмуро мовчав, винувато глянувши на мене.

Племінники розбіглися по квартирі, чоловік пішов. Свекруха ласкаво приобійняла мене за плечі і сказала:

– Ходи, дитинко, поговоримо.

Я слухняно побрела за Катериною Семенівною.

На кухні вона поставила чайник і дістала чашки.

– Тобі чай чи каву? – поцікавилася вона.

– Каву, – оторопіло відповіла я.

Підозріла поведінка свекрухи мене спантеличила – зазвичай вона зі мною взагалі не розмовляє, а тут вона раптом такою лагідною стала.

– Що вам потрібно? – прямо запитала я у неї.

В цей час ми почули дивний звук, племінники розбили мою улюблену вазу.

Свекруха принесла віник і почала прибирати осколки. В цей час відкрилася вхідні двері.

– Ліжко куди нести? – запитав незнайомий мені голос.

– Он туди – направо, в маленьку кімнату, – почула я голос свого чоловіка.

– Мені хтось пояснить: що відбувається? – запитала я нарешті.

– Золотце, ти тільки не лайся. Племінники поки у нас поживуть, сестру в лікарню поклали, місяць – два вона там буде лежати. Мама з онуками не справляється, вони поки у нас поживуть, – заторохтів чоловік.

Я знайшла телефон і відкрила профіль сестри чоловіка в соцмережі. Фотографія тижневої давності – на борту літака, і останній тиждень кожен день по 50 фотографій пальм. Я давно вже зрозуміла, що сестра поїхала відпочивати на море.

– У лікарні, так? – запитала я. – Клас, я б сама в такій раз на рік з задоволенням лежала б.

– Вона кинула дітей, – тихо сказала Катерина Семенівна. – Знайшла собі чоловіка при грошах, речі зібрала і кинула, залишивши записку. Ось, прочитай, – свекруха простягла мені листок.

– А брехати навіщо? – поцікавилася я.

– Сподіваємося, що одумається і повернеться. Не хотіли сміття з хати виносити. Та й ти б не погодилася чужих дітей прихистити, – важко зітхнув чоловік.

– А хто сказав, що я взагалі погоджуся? – почувши мої слова, чоловік з матір’ю перезирнулися. – Вони – некеровані. Вони мені всю квартиру рознесуть. Відшкодовувати хто буде?

– Ти тільки про гроші і думаєш. Твоя сім’я потребує допомоги! Ти повинна нам допомогти! – з пафосом вигукнула Катерина Семенівна.

– Так? А відколи я стала членом Вашої родини? Ви самі завжди говорили – я ніхто, звати мене – ніяк. Що ніколи Ваше благородне сімейство не зійде до такої як я. Що в житті змінилося? Допомога потрібна стала? Попросили б, може і не відмовила б. А особисто Вам, Катерино Семенівно, і Вашій донечці, я нічогісінько не винна. Забирайте дитячий сад, командуйте вантажникам – нехай все виносять назад, – висловилася я.

– Рідна, ти не можеш… – почав чоловік, але я його перервала.

– Та хіба? І хто мені заборонить? Це – квартира моїх батьків. І мені вирішувати – що я можу, а що я не можу. Може, тобі нагадати, що твої мати і сестра кілька років м’яко кажучи не люблять мене? Ходять сюди, як до себе додому? Ні! Вони тут жити не будуть. Зрештою, у них крім бабусі є ще й батько. Все розмова закінчена.

Чоловік, який пішов проводити свою маму і племінників, так і не повернувся. Він прислав повідомлення, що розчарувався в мені. Ну і нехай, може це і на краще.

Фото ілюстративне – prozeny.cz.

You cannot copy content of this page