fbpx
Життєві історії
В суботу з подарунками я вирушила в село. По дорозі я часто підбираю односельчан, які на зупинці чекають автобус. Цього разу обабіч дороги я побачила Світлану, яка буквально кілька хвилин запізнилася на рейсовий автобус, а наступний буде аж через годину

В п’ятницю після роботи я пішла по магазинах і накупила купу подарунків для трьох своїх племінниць. Дітей у мене немає, а от у моєї сестри їх троє, три мої улюблені дівчинки. Щороку на свято Миколая я купую подарунки і їду в село.

З рідного дому я поїхала після однієї не дуже приємної історії ще 12 років тому. А сестра моя залишилася вдома. Я допомагаю їй чим можу. Мені не складно, зараз я фінансовий директор на одній великій фірмі, так що гроші у мене є. А витрачати їх особливо нема куди: квартиру я придбала, машину теж, щороку їжджу у відпустку за кордон, купую собі гарний одяг.

І сестрі з племінниками не забуваю допомагати. Якісь більші витрати – чи то телефон, чи комп’ютер, завжди беру на себе. З сестрою у нас чудові стосунки, а племінників я люблю як рідних.

Цього року наймолодша, Настя, замовила Миколаю якусь особливу ляльку, я всі магазини оббігала, поки знайшла саме таку. Не знаю чому, але мені захотілося купити дві однакові ляльки, думаю, нехай одна в мене буде, коли діти до мене в гості прийдуть, будуть мати чим гратися.

Старшим дівчаткам я теж купила багато цікавих речей і в суботу вирушила в село. По дорозі я часто підбираю односельчан, які на зупинці чекають автобус. Цього разу обабіч дороги я побачила Світлану, яка буквально кілька хвилин запізнилася на рейсовий автобус, а наступний буде аж через годину.

Я зупинилася і запропонувала їй підвезти її. Світлана мене відразу впізнала і довго не наважувалася підійти до машини. Я відкрила двері салону і вона боязко сіла. Певний час ми мовчали, а потім Світлана заговорила.

– Ти пробач, Оксано, що так вийшло. Не зі зла це було. Ти думаєш, що коли я забрала в тебе нареченого, то стала щасливішою. Зовсім ні. Іван ніде не працює, грошей в сім’ї немає, а дітям цього не поясниш. Моя мама з ними залишається, а я на роботу на цілий день в місто їду.

Живемо ми дуже бідно, не хоче старатися Іван для нас. Ніяк тебе не може забути. Ти он яка вишукана панночка стала, чула я про твої успіхи. Так що пробач, якщо зможеш. Тепер я точно знаю, що на чужому щасті свого не побудуєш.

Потім Світлана глянула на купу подарунків, які були на задньому сидінні автомобіля і розплакалася.

– А я своїм дітям подарунки не купила. Не повіриш, просто не було за що. Ми за газ заплатили, на продукти відклали, і більше нічого не залишилося. Син дорослий, йому вже 11 минуло, він знає, що Миколая не існує. А донечка наша п’ятирічна вірить, і чекає на подарунки. Але батькові байдуже. Він десь з друзями святкує, точно знайшов якогось Миколая.

Не знаю чому, але раптом мені стало так шкода цю жінку, через яку не відбулося 12 років тому моє весілля з Іваном, що я згадала про другу ляльку, дістала коробку, простягнула її Світлані.

Вона довго відмовлялася, сказала, що такої дорогої ляльки у її дитини зроду не було.

– Значить, тепер буде! – кажу. – Адже Святий Миколай для того і існує, щоб творити дива.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page