Я в своєму житті зробила одну велику помилку. Та Бог до мене добрий, і дав мені шанс все виправити.
У нас з чоловіком був єдиний син Максим. Ми в селі вважалися доволі заможними людьми, то ж для свого сина нам нічого не було шкода, ми йому завжди все найкраще намагалися дати.
Він вивчився в університеті, став інженером. Я вже не переставала мріяти, яку ж він нам невістку приведе.
Ми тут, в селі, придивилися для нього на одну гарну дівчину, і сім’я така хороша, люди багаті, знатні, та Максим заборонив нам навіть піднімати цю тему. Сказав, що дружину він сам собі вибере.
Ну що ж, син дорослий, то ж ми заспокоїлися і стали чекати.
І тут, одного разу це сталося. Син зателефонував, і нарешті нас ощасливив, що в суботу приїде не один.
Стали ми готуватися, я такий стіл накрила, як в ресторані. Все гадала, якою ж буде невістка, бо син тримав все в таємниці, жодного слова не говорив.
В суботу, як і домовлялися, під’їжджає автівка сина до наших воріт, а звідти виходять троє: Максим, дівчина, і маленький хлопчик, років 4-х.
Я не відразу зрозуміла, що відбувається, але син пояснив мені, що це – його наречена Марина, а маленький хлопчик – Андрійко, її синочок.
На такий поворот я не очікувала, тому на якийсь період я просто замовкла, бо не знала, що сказати.
Розлученої невістки, та ще й з дитиною, я не хотіла. І прямо сину згодом про це сказала.
Він образився, і перестав з нами спілкуватися, навіть на своє весілля не запросив.
Не бачила я син три роки, а потім сама пішла до них миритися. Попросила пробачення у Марини, за те, що не прийняла її. Пообіцяла, що буду як донечку її любити, а Андрійко внуком моїм улюбленим стане.
Відтоді наше життя змінилося в кращу сторону. Діти стали часто приїжджати до мене в село. Їхніх приїздів я дуже чекала, особливо тішив мене онук.
Він вареники з вишнями любив, то я як вже знаю, що вони мають приїхати, стану на кухні швиденько, і наліплю свіженьких, щоб дитину потішити.
Пізніше з’ясувалося, що у мого сина не може бути дітей, тому Андрій так і залишився моїм єдиним і найдорожчим онуком.
А зараз, взагалі, ми з ним одні на цьому світі залишилися. На жаль, і мій син, і невістка, уже в кращому світі.
А я – літня людина, і залишилася б зовсім сама, якби не мій Андрійко. Він до себе хоче мене забрати, бо має великий власний будинок, але я все ще відмовляюся, бо поки мої ноги траву ще топчуть, не хочу свою хату залишати.
У мене на подвір’ї в цьому році вишня рясно зродила, будуть моєму улюбленому внуку смачні вареники!
Тепер я знаю, що Божі задуми завжди кращі за наші. І все, що Господь дає, треба з вдячністю приймати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.