Михайла я зустріла, коли мені було двадцять років. Одного разу я приїхала до бабусі в село і там познайомилася з чудовим хлопцем, який допомагав моїй бабусі полагодити дах після зими. Бабуся не могла нахвалити його “золоті руки”. Михайло був старшим за мене на шість років і справді був майстром на всі руки. Ми сподобалися один одному і почали зустрічатися.
Я не поспішала виходити заміж, оскільки на той час ще вчилася в університеті. Але Михайло наполіг на весіллі, оскільки нам важко було бачитися через те, що він жив в селі, а я в місті.
Після весілля ми зняли квартиру і почали влаштовувати побут. У нас все виходило, я продовжувала вчитися, Михайло і далі робив ремонти, але клієнтів шукав в місті.
Вийшло так, що через три роки у нас було вже троє дітей. Я була без роботи, тому весь заробіток додому приносив чоловік. Він практично пропадав на роботі. Потім ми вирішили, що чоловікові необхідно їхати на заробітки. Це було важке рішення і для мене, адже я залишалася сама з трьома дітьми на руках. Я все розуміла. адже це потрібно було робити для майбутнього наших дітей.
Довгих десять років Михайло поневірявся по заробітках, але нам вдалося купити власну двокімнатну квартиру. Я не могла повноцінно працювати, оскільки діти вимагали багато часу і уваги.
Спочатку Михайло приїздив хоча б два-три рази на рік на свята, і щодня телефонував. Але потім, в один момент, він перестав і приїжджати, і телефонувати. Я не розуміла, що сталося, зв’язок з чоловіком було втрачено. Ніхто з наших знайомих не знав ні де він, ні що з ним.
У мене зовсім не було грошей, діти мали потреби, які я не могла забезпечити. Я змушена була переїхати до мами, щоб не витрачати гроші на комуналку і максимум скоротити наші витрати.
Так в повному невіданні я прожила ще п’ять років. Я все ще жила у матері. Якось в суботу я вирішила піти провідати нашу квартиру, яку весь цей час я здавала, щоб прогодувати дітей. Але місяць назад квартиранти з’їхали і я шукала нових жильців, тому вирішила трохи поприбирати.
Я відкрила двері і мало не втратила свідомість. Переді мною стояв Михайло, трохи постарілий і з ледь помітною сивиною. Мені б здалося, що це привид, якби він не чхнув.
Від несподіванки я втратила дар мови. Чоловік повернувся через п’ять років абсолютної мовчанки. Михайло сказав, що виправдання йому немає, але якщо я маю бажання, то він може розповісти, що з ним сталося.
Виявилося, що весь цей час у нього закордоном була інша жінка. Він повністю забезпечував її і її дітей. Але коли Михайло захворів і не зміг більше працювати, жінка без вагань виставила його за двері, адже лікування там дуже дороге. Михайлу нічого не залишалося, як повернутися додому. Оскільки я так і не змінила замки в дверях, він легко зайшов в квартиру. До того ж, квартира в свій час була куплена за його гроші.
Чоловік не просив мене повернутися в моє життя і життя наших дітей, оскільки почуває себе винним. Казав, що поживе якийсь час в квартирі, підлікується, а далі буде видно. Сказати, що я ошелешена, це нічого не сказати. З однієї сторони, я рада, що він живий, бо за ці роки невідання, я вже й не знала, що думати. А з іншої – він зрадив мене і дітей. Що робити в такій ситуації?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
