Я і сама від себе не очікувала, що погоджуся на те, щоб свекруха з нами жила. Ми з Оленою Михайлівною ніколи не дружили особливо, вона трималася дуже віддалено, а я не намагалася нічого зробити, щоб зблизитися.
Свекруха все своє життя пропрацювала в школі, аж в 70 років на пенсію вийшла. Живе вона сама у своєму будиночку за містом.
Характер у мами чоловіка дуже специфічний, вона звикла до того, що все має бути лише так, як вона сказала.
В такому дусі вона виховала двох своїх синів. Тільки от якщо мій чоловік має дуже добрий характер, і завжди погоджується з своєю мамою, то його брат давно сказав, що не буде терпіти вибрики матері, і навіть не впускав її в свою сім’ю. А потім, взагалі, вивіз родину в Канаду і про маму навіть не згадує.
Після того, як свекруха вийшла на пенсію, певний час вона ще трималася в формі, а останній рік стала дуже хворіти. Зараз їй 75 років, і її турбує тиск.
Чоловік розуміє, що це небезпечно, і що саму її залишати не можна, але ніяк не насмілювався поговорити зі мною про те, щоб забрати маму до нас.
Він пам’ятав, як несправедливо завжди свекруха ставилася до мене, тому передбачав, що я буду проти.
Наприклад, одного разу був випадок, ми приїхали до неї на зимові свята, сиділи за родинним столом, і свекруха в розмові почала порівнювати мене з іншою невісткою. Та невістка їй завжди більше подобалася, бо мала вищу освіту, і була вчена.
А в мене з освіти – лише школа. Я відразу після закінчення школи заміж вийшла, дітей народила. Та й не буду приховувати, я не з тих людей, що любили вчитися.
– Та ти листа без помилок написати не можеш, – боляче вколола мене свекруха при всіх.
Я перевела це в жарт, але мені тоді було дуже неприємно.
Таких випадків, коли свекруха до мене зневажливо ставилася, було багато, зараз всіх і не пригадаєш.
Але я на неї зла не тримаю, бо головне мати не купа дипломів (хоча це також важливо), а людяність і добре серце.
Ну і де тепер її вчена невістка? Та вона про свекруху навіть не згадала жодного разу, відколи поїхала.
А мій чоловік собі місця не знаходить, бачу, що переживає він за маму. І я його розумію. На жаль, моєї мами вже немає на цьому світі, і я б все віддала, щоб у мене ще була мама.
В суботу я сама попросилася з чоловіком поїхати в село до його матері. Він був дуже здивований, але погодився. Всю дорогу в машині він просив мене бути стриманою з його мамою. А коли ми приїхали до свекрухи, мені вдалося його здивувати.
Я вже сама не молода, син недавно одружився, внука чекаємо. І я розумію, що немає нічого важливішого, ніж родина.
Глянула я на свою літню свекруху, і так мені її стало шкода, від суворої Олени Михайлівни вже нічого й не залишилося. Натомість – є літня жінка, яка потребує нашої допомоги.
– Збирайтеся, мамо! – наказала я. – Ми вас до себе на зиму заберемо. У нас перебудете холоди, а навесні побачим, що далі робити.
Мама чоловіка дуже зраділа моїй пропозиції, бо вона останнім часом боялася залишатися вдома сама, через те, що їй в будь-який момент могло стати зле.
А у нас приватний будинок, в якому точно знайдеться місце для свекрухи.
Мій чоловік дивився на мене ошелешено, бо такого він від мене точно не очікував.
– Дякую тобі… Я знав, що ти у мене найкраща, – сказав майже зі сльозами на очах мені чоловік.
Не знаю, найкраща я чи ні, але переконана, що треба вміти прощати і в будь-яких обставинах залишатися людиною.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.