Мій син вибрав собі в дружини дуже ліниву дівчину. Вона відразу мені не сподобалася, але ж сина не переконаєш. Правда, Лариса дуже красива, от на це мій син і повівся.
Я сама – багатодітна мати трьох дітей. Старша дочка давно одружена, переїхала до свого чоловіка. Молодший син зараз живе з нами після університету, а середній одружений вже сьомий рік, і зараз онукові шість років. Скільки знаю невістку, вона завжди втомлена, шукає в собі недуги, ниє, все справи на свого чоловіка перекладає, аби лише нічого не робити. Я більш ніж упевнена, що Лариса абсолютно здорова, просто все вигадує. Або я щось не розумію в сучасному житті?
Коли я вийшла заміж, то чоловік мене привів в приватний будинок на околиці нашого містечка, де жила свекруха, причому дуже сувора. Вона спуску мені не давала, ні про яку втому чи лінь мови не було: ось городи, от господарство, ось каструлі, ось ганчірка для миття підлог – приступай. При цьому я ще працювала! А потім пішли діти, настали складні 90-ті роки, тут треба було крутитися, крутитися і ще раз крутитися.
І свекрухи вже тоді в 90-х не стало, ми з чоловіком самі зі справами справлялися, допомоги не було. Діти мої росли працьовитими, і не було жодної нудьги і апатії до всього. Вчилися всі добре, старша медичний університет закінчила, середній– пройшов армію і технікум, а молодший закінчив університет транспорту. Всі мої діти чогось прагнуть в цьому житті, не лінуються, ставлять собі цілі і йдуть до них.
З дочкою у мене все добре – вискочила заміж після університету, поїхала, народила двох дітей, з чоловіком живуть добре. А ось за середнього сина душа розривається. Коли він привів в будинок свою наречену, яка на той час вже чекала дитину, у мене прямо настрій впав.
Я подумала, що можливо, це через її стан: весь час лежить з ноутбуком на животі і нічого їй не треба. Почала дізнаватися про її батьків: мама домогосподарка, тато водій автобуса. Перед весіллям була у них вдома і здивувалася: а в чому робота мами-домогосподарки? У квартирі брудно, навіть чаю мені не запропонували, напевно, лінь було чайник поставити.
Я відразу зрозуміла: моя невістка – це яблучко від яблуньки, нормально вона переносить свій стан, просто викаблучується. Сама вона жодного дня не працювала, закінчила школу і навіть ніде не вчилася!
Зіграли скромне весілля, молоді стали жити у нас в одній з кімнат. Я невістку поки не чіпала: нехай спочатку народить, а зараз поки хай лежить на дивані. Вона народила хлопчика, але хорошою мамою не стала: лежить, придумує болячки, щодня у неї щось нове, аби лише сказати мені, що вона себе погано почуває.
Гаразд, я все сама, і з онуком воджуся теж, поки син на роботі. Дзвоню доньці, питаю: що це таке і що з невісткою робити. Дочка мені каже: «Не звертай уваги, якби її і справді щось турбувало, вона давно б уже до лікаря пішла, от дитині скоро рік буде. А так, придумує собі всяке, щоб нічого не робити. Нехай тобі допомагає, в роботі все пройде».
Спробувала підняти, але невістка знову за своє – нічого мені не хочеться. Відправила її до лікаря, та сходила, але аналізи всі нормальні, нічого не знаходять.
Коли малюкові було 2 рочки, я вже завила: невістку не підняти, допомоги від неї ніякої, а внук з моїх рук не злазить. Син приходить з роботи, їсть те, що я приготую, бо його дружина не може встати, з кімнати не виходить. Син постійно за неї заступається: «Мамо, вона хвора, а ти від неї чогось хочеш».
Ну що з нею? Якщо є проблема, то чому вона її не вирішує? Я вже не витримала, і сказала синові: «Тягни сам свою дружину на собі і дитину теж! З’їжджайте з нашого будинку! Може твоя дружина в самостійності одужає, коли крутитися доведеться самій». В принципі, він це і замишляв: син з родиною переїхали в свою квартиру, яку син взяв в кредит, благо він добре почав заробляти.
Але все одно, невістку це не змінило. На роботу вона не пішла, вдома нічого не робить. Я просто не розумію сина, невже йому все підходить в поведінці дружини?
В суботу я приїхала до них в гості. Заходжу до них додому, заготовки на зиму привезу, а вдома бардак. Невістка лежить з телефоном на дивані, син з каструлями на кухні – їжу готує! Я приберу, візьму онука на вихідні. Висловлюю невістці за її лежання, вона майже в сльози зі словами: «Ви мене не розумієте».
Та й не зрозумію! Ніхто мені не може пояснити, що це таке – на роботу не ходити і вдома нічого не робити? Сина шкода, онука шкода, хлопці живуть без господині вдома.
Фото ілюстративне – shutterstock.
