Моя рідна сестра Марія дуже добра жінка, їй 59 років, вона колись двокімнатну квартиру, в якій зараз живе, сама отримувала. Сама доньку ростила, думала, що хоч на старості поживе спокійно, але де там. Її донька заміж вийшла, зятя додому привела, доньку народила. І всі свої турботи на плечі матері скинула.
Марія мовчить, як може допомагає дітям. Але я вважаю, що це вже занадто. Лариса, моя племінниця, геть знахабніла. Я в суботу до них в гості навідалася, Марія пішла на базар, то я з Ларисою трохи поговорила. Зізнатися чесно, навіть не знаю, чим можу сестрі допомогти. Вона пустила дорослих дітей до себе в квартиру, і сама живе тепер в дитячій.
– Ларисо, – кажу племінниці. – Як у вас справи, ви так з мамою і живете? З житлом не придумали нічого?
– Так, все так же з мамою живемо. А що придумаєш? Щоб купити квартиру, потрібні великі гроші, а у нас їх немає.
– Ну ти з декрету вийшла, повинно, напевно, легше бути?
– Ага, я теж думала – скінчиться декрет, будемо якось думати про своє житло. Та куди там! У чоловіка все премії і надбавки прибрали, сидить на чистому окладі. Я теж вийшла на півставки поки, роботи у нас в компанії немає. Відповідно, і грошей теж. Так що живемо в маминій двокімнатній квартирі всі разом. Ми вже й звикли, хоча мама бурчить, що і в старості від нас спокою немає. А я їй кажу – яка тобі старість? Ти у нас ще молода жінка, шістдесяти немає! Ми ремонт зробили в квартирі, так, чисто косметичний, в обох кімнатах.
– Ремонт це добре, молодці.
– Нічого такого, бюджетний ремонт – шпалери поклеїли простенькі, недорогі, стелі побілили, доньці, диванчик купили, ось і весь ремонт. Але і то свіжіше якось стало. У нас в кімнаті він не вміщався, бо там шафа з антресолями, наш диван, комод, письмовий стіл, велотренажер, тому ми доньку до бабусі відселили.
– А ви бабусю спитали, чи вона не проти?
– А чому вона повинна бути проти? Аня вже велика дівчинка, три з половиною роки як-не-як, не немовля. Вона вже розмовляє добре, все може сказати, що їй треба, іграшки свої зібрати. Спати стала більш-менш, всю ніч, ось уже останні півроку з цим проблем немає майже. Зараз набагато краще стало! І їм там з бабусею добре вдвох, і нам добре!
От що тут скажеш, шкода мені сестру, і все! Дорослі діти безсовісно сіли на шию до матері. Як у тій казці, попросилися пожити, та саму господиню майже і вижили. Сестра в результаті виявилася в дитячій кімнаті з усіма наслідками, що випливають: іграшками, які треба збирати, одягом, який треба складати, та й самою дитиною, яку треба вкладати спати, заколисувати, заспокоювати ночами.
А найгірше, що сама Марія вважає, що це нормальна ситуація, що нічого поганого в цьому немає. Розумію, вона напевно прив’язалася до внучки, яка народилася і виросла у неї на руках. Але мені сестру шкода, з такими темпами так і на вулиці невдовзі можна залишитися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
