fbpx
Життєві історії
В суботу я прийшла до своєї доньки в гості, і неочікувано там зустріла свого першого чоловіка, її батька, з яким ми не бачились років зо двадцять. Вони якраз обідали, але Віктор миттю встав і подався до дверей

В суботу я прийшла до своєї доньки в гості, і неочікувано там зустріла свого першого чоловіка, її батька. Щоб ви мене правильно зрозуміли, ми не бачилися з ним років двадцять, відтоді як він мене покинув. Христинці на той час було всього чотири роки.

Я важко переживала розлучення, доньку в садок водила, сама на роботу бігла, щоб було за що жити. Віктор пішов так, що нічого не залишив, і навіть аліменти не платив.

Через кілька років я зустріла свого другого чоловіка, він нас з Христинкою забрав жити до себе. Спільних дітей у нас не було, а Христинку Олег прийняв як рідну.

З Олегом мені дуже пощастило. Я біля нього, що називається, життя побачила. Він працював на керівній посаді, жили ми дуже добре, на море відпочивати щоліта їздили, мали свою квартиру, автомобіль.

Коли Христинка закінчила школу, Олег оплатив їй навчання в медичному університеті. Потім допоміг влаштуватися на роботу. А рік тому купив їй двокімнатну квартиру. Знаєте, так про дитину не кожний рідний батько дбає. Христина це відчувала, і була дуже вдячною Олегу, кликала його не інакше як татом.

Останній рік вона живе окремо від нас, то трохи в іншому кінці міста, тому і бачимося ми здебільшого на вихідних. І ось в минулу суботу я поїхала до неї, але забула перед тим подзвонити і попередити про свій візит, бо набрала дві сумки продуктів.

І яке ж було моє здивування, коли я побачила у неї в квартирі Віктора. Він за цей час дуже постарів, вигляд у нього був не вельми, але я його відразу впізнала. Від здивування в мене перехопило дух, я випустила сумки з рук. В голові крутилося багато питань. Звідки він тут взявся? Як знайшов Христину, адже їй було всього чотири, коли вони востаннє бачились? Чому вона його взагалі приймає?

Але задати всі ці питання я не встигла, бо Віктор схопився, навіть обід, яким частувала його наша донька, не доїв. Знав, що якщо залишиться, то добром це не кінчиться.

Поки я переводила дух, він мовчки взувся і шмигнув за двері. Ми з Христею залишилися удвох і я почала її про все розпитувати.

Донька пояснила, що Віктор знайшов її кілька місяців тому. Спочатку вона не вірила, що це її рідний батько, але він показав документи, мав з собою також і фото з дитинства. А ще, була довідка з лікарні. Батько розповів, що дуже хворий, і не знає, скільки йому ще залишилося, тому вирішив віднайти дочку і принаймі вибачення попросити, бо ось інше дати він просто не міг, оскільки у самого нічого за душею не було.

А Христина спочатку приймала його в себе з милосердя, як-не-як, а рідний батько, до того ж хворий, а вона – лікар. Потім, з часом, звикла до нього, тому допомагала чим могла – коли нагодує, коли грошей дасть, коли одежину яку купить.

Я заборонила дочці приймати Віктора вдома, адже цю квартиру купив Олег, а Віктор, пам’ятається, залишив нас напризволяще. Христині пояснила, що не той батько, хто дав життя, а той, хто виростив. Та, здається, дочка мене не зрозуміла, бо дуже образилася на мою таку реакцію.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page