Я вже пенсіонерка, пів року тому на пенсію вийшла, але сидіти без діла не можу. Я така людина, що звикла багато працювати, і дбати не лише про себе, але і про своїх дітей.
У мене є дві доньки, обидві давно заміжні, мають по двоє дітей, так що тепер я ще й бабуся. Одним словом, є для кого мені дбати.
Я все життя так прожила – у турботах про інших, а про себе і зовсім забула.
В суботу я планувала закрутки робити, і попросила двох своїх доньок, щоб вони приїхали мені допомогти.
Перед тим, я сама два дні збирала з дачі урожай і дуже втомилася. Доньок своїх на дачу я вже не кликала, бо то ж робочі дні, вони на роботі.
Але на суботу я їх заздалегідь попередила, щоб вони нічого собі не планували, бо мені буде потрібна їхня допомога, щоб з усіма закрутками за день впоратися.
З дачі я привезла багато кабачків, огірків, помідорів, і планувала все це швидко закатати у банки, адже ці продукти псуються при зберіганні.
Доньки мої і їхні чоловіки дуже люблять мариновані огірочки, помідорки, кабачки, салати. Я завжди багато закривала всього, а вони цілу зиму лише те й роблять, що їздять до мене по закрутки.
Я з радістю з ними усім добром ділилася, мені не шкода, я ж для них і стараюся. І навіть ніколи не просила їх мені допомагати, сама все робила.
Та в цьому році я попросила їх допомогти мені, бо щось не дуже добре себе почуваю, і відчула, що у мене самої сил не вистачить, щоб справитися з усією роботою за один день. А втрьох ми б швиденько з усім впоралися б.
Та доньки мої в суботу не прийшли, не назвавши навіть причину.
Коли я зрозуміла, що дівчата мої не приїдуть, я закрила для себе кілька баночок, а решту я віддала сусідці. Не мала я сил стояти весь день біля плити, а продуктів шкода було, щоб не зіпсувалися.
Прийшли до мене діти через кілька днів, по закрутки, а я руками розвела, кажу – нема нічого. В цьому році будете без закруток, якщо не знайшли часу мамі допомогти. Як їсти – то ви тут як тут, а як допомогти, то нема нікого.
Доньки через це на мене дуже образилися, сказали, що такого вони від мене не очікували. Вже більше тижня мені навіть не телефонують.
Та я все одно вважаю, що все правильно зробила. Треба було ж їх хоч колись провчити. Ну хіба я не права?
Скільки можна? Я вже пенсіонерка, і з кожним роком мені буде все важче тягнути все на собі, треба якось привчати і доньок до роботи.
А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.