В суботу я підгортала картоплю на грядці, аж тут бачу – на моє подвір’я зайшла сестра мого чоловіка, Люба.
Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати, бо ми з нею не розмовляли років 10. Я не могла второпати, чому через стільки років вона про нас згадала.
Образилася я на неї через полуницю, а точніше – через її жадібність.
Я вийшла заміж, народила двох дітей, чоловік більш-менш нормально заробляв і у нас з’явилася можливість купити дачу.
Після довгих пошуків вирішено було зупинитися на ділянці з невеликим будиночком в тому ж дачному кооперативі, де жила сестра чоловіка – Люба.
У неї там був невеликий будиночок, де вона жила влітку з дочкою і батьками.
Дачу вони придбали років на п’ять раніше, ніж ми, і вже непогано там облаштувалися, завели город, вирощували вже багато всього.
Купуючи ділянку недалеко від сестри, чоловік розповідав мені, що так нам буде набагато простіше, поруч родичі, завжди можуть допомогти, та й взагалі веселіше.
Але, в підсумку, зустрічалися наші сім’ї тільки по вихідних, коли мій чоловік туди приїжджав.
Сама я з дітьми безвилазно сиділа на дачі все літо, але оскільки родичі, якщо я без чоловіка приходила в гості, весь час посилалися на якісь справи і зайнятість, ходити до них я перестала, і самі вони до мене теж не часто заглядали.
Я завела у себе теж невеличкий город, і вирішила посадити на майбутній рік полуницю для дітей.
А, треба сказати, у сестри чоловіка пів ділянки було засаджено полуницею, тому що її дочка дуже її любила.
І, ось, в серпні я вирішила сходити до Люби, попросити вусів від полуниці, я бачила, що у їх у неї багато.
Я захопила з собою цукерки до чаю, пішла, посиділи вони там трохи зі свекрами і Любою і попросила у них цих вусів.
Але Люба сказала, що всі вуса обіцяла сусідці і нічого дати не може.
При цьому швидше за все вона збрехала, так як у сусідки все виявилося засаджено своєю полуницею, я спеціально подивилася потім, а вусів цих у її полуниці реально було дуже багато, вистачило б на всіх.
Я такої відповіді не очікувала і мабуть по виразу мого обличчя це було видно, бо Люба трохи подумала і сказала, що я можу зібрати трохи вусів у суниці, що росте біля паркану.
А там росли штук 5 кволих кущиків, а сам паркан був сітка і виходив прямо на піщану дорогу, по якій машини їздили.
Я, звичайно, відмовилася і купила потім собі розсаду на ринку.
Відтоді я більше нічого у родичів чоловіка не просила і стосунки з ними остаточно зіпсувалися.
Не спілкувалися ми 10 років. Я не мала бажання, та й вони не проявляли жодної ініціативи.
Зараз у нас з чоловіком все чудово. Ми продали свою квартиру і дачу, і купили гарний будинок за містом. Біля дому є невеликий город, на якому ми садимо і полуницю, і все, що треба нам.
І тут прийшла зовиця миритися, ну не виганяти ж нам її.
Почала Люба з того, що зараз такий час непевний, а ми – рідні люди, нам треба жити в любові і злагоді між собою.
І я з нею, в принципі, погодилася, бо час і справді важкий, треба хоч рідним людям мирно жити.
Та я була впевнена, що прийшла Люба не за цим.
Моє передчуття мене не підвело, бо зовиця і справді мала прихований мотив – насправді, прийшла вона до нас по гроші.
Сестра чоловіка попросила у нас 10 тисяч гривень, сказала, що їй потрібно терміново.
Я відповіла, що це велика сума і нам треба подумати.
От тепер не знаю, що робити – давати чи не давати зовиці ці гроші?
Моє внутрішнє відчуття каже, що вона не змінилася, якою жадібною була, такою і залишилася.
Але чисто по-людськи годилося б сестрі допомогти.
То ж я не знаю, як правильно вчинити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.