Мені шістдесят два роки, у мене є син сорок три роки і сорокарічна донька. Мені донедавна здавалося, що в нашій сім’ї все добре, але нещодавно донька відкрила свою корисливу суть. Не хочу так про неї думати, але саме так все і виглядає.
Все було відносно благополучно, син у мене працює в сусідній області, там же з сім’єю, осів. Дочка живе недалеко від мене. Життя у неї склалося не вельми вдало, два невдалі шлюби, проблеми з роботою і в даний момент вона одна виховує дитину. Дочка часто до мене приходила, ми з нею і спілкувалися, і на ринок разом ходили з нею за продуктами, майже завжди після її останнього розлучення святкували Новий рік разом, довіряли один одному. Відтоді, як я стала вдовою, спілкування з донькою мене дуже рятувало.
Відповідно я їй теж ніж могла допомагала, і з онуком посидіти і грошима допомогти, і порадою. Все було добре до того, як донька дізналася, що я свою квартиру переписала на старшу дочку сина. Якось мені подзвонив син Іван і повідомив, що я знову стану бабусею. Це у них уже четверта дитина. Тому я вирішила їм якось допомогти і переписала свою квартиру на онуку.
В суботу я хотіла піти на ринок і зателефонувала Марії, своїй дочці, запропонувала їй сходити разом зі мною. Але її реакція мені не сподобалася … Вона якось різко мені відповіла, що не піде, і просто послалася на зайнятість, а далі повісила слухавку. Дивну поведінку дочки я для себе пояснила можливими проблемами в особистому житті і на роботі. Все одно я не можу на неї ображатися, вона ж моя дочка, і я її люблю. Тому на ринок в той день я пішла сама.
Але ввечері Марія таки прийшла до мене. Вона якимось дивним чином дізналася про те, що я вирішила залишити свою квартиру внучці і написала дарчу. Марія почала кричати, що я для сина роблю все, а вона зовсім одна і я їй навіть не допомагаю. Я їй намагалася пояснити, що їй я хотіла свій будинок в селі віддати, що у неї одна дитина, а у Івана вже четверта, йому зараз важче матеріально.
Але донька мене не почула і залишилася при своїй думці. Загального розуміння ми так і не досягли, вже майже пів року вона не дзвонить, не приходить, на мої телефонні дзвінки не відповідає.
Саме тому мені і здається, що донька і приходила і спілкувалася зі мною лише заради квартири. Як мамі, мені дуже від цього гірко і прикро. Адже я люблю своїх дітей однаково, і намагалася, в принципі, жодного з них не образити. А ось вийшло якось не так.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
