Я зі своєю дружиною Людмилою живемо зараз лише вдвох.
Наш син Микола одружився і давно вже живе окремо з сім’єю.
Мені зараз 58 років, а моїй дружині Людмилі – 56.
Микола одружений, мають вони з дружиною донечку Оленку, нашу улюблену єдину онучку, якій майже чотири рочки зараз.
Живе Микола зі своєю сім’єю за декілька зупинок від нас.
Оленку свою ми з Людмилою любимо дуже, часто відвідуємо її, обов’язково несемо гарненький гостинець, купуємо їй гарні якісні іграшки, адже вона в нас єдина онучка, наша велика радість та щастя на схилі літ.
А наша Оленка, в свою чергу, звикла, що ми несемо щось смачненьке їй завжди, заглядає нам у руки, як тільки переступимо поріг, що ж там їй дідусь із бабусею принесли щоразу.
А десь не так давно, якось в суботу, син прийшов в гості до нас з дружиною, і говорить:
“Я не один, для вас тут сюрприз”.
А за ним маленька Оленка стоїть.
– Ми залишимо Оленку на вихідні з вами, а самі до друзів на відпочинок їдемо, вже зібрали все, у нас на ці дні є свої плани, сподіваємося на вашу допомогу.
Звичайно ми з Людмилою не проти, адже наша радість – внучечка буде з нами.
Ми лише зраділи тому, що у нас буде багато часу провести з Оленкою.
А вже на наступні вихідні “сюрприз” повторився знову.
А потім син став приводити нам онучку дуже часто, просто як закономірність.
Не питають син з невісткою нас зможемо, чи не зможемо посидіти з їх донечкою, приведуть, розвернуться і до вечора неділі дітей наших не видно.
Таке враження, що то нас обов’язок.
Так тривало майже цілих два місяці.
Врешті я не став мовчати, і в наступний раз попросив затриматися сина, і спокійно йому пояснив, що мама стомлюється дуже цілими днями з маленькою дитиною сидіти, і на вихідних ми також хочемо відпочити, адже вже немолоді.
Від своєї Оленки ми, звісно, не відмовляємось, але роки беруть своє, тому цього разу не можемо посидіти з онукою всі вихідні дні.
Після цієї розмови, невістка на нас образилась, не ходить більше, і до себе не запрошує нас з дружиною.
Микола також підтримує її сторону, став на сторону своєї дружини.
Але ж ми нічого не зробили, тільки попросили відпочинок, я пояснив в чому справа.
Адже ми з матір’ю працюємо обоє і майже половину зароблених грошей віддаємо їм, допомагаємо як можемо.
Діти гроші завжди у нас спокійно беруть, жодного разу не відмовилися.
А тут ми один раз відмовилися – і така образа.
Врешті решт у невістки також своя рідна мама є, наша сваха, але до неї внучку діти не водять на всі вихідні.
Вже місяць, як син і невістка не розмовляють із нами, до себе не запрошують і Оленку не приводять до нас.
А ми сумуємо за нею.
Хіба ми щось таке вже зробили, щоб так ображатися на нас?
Фото ілюстративне.