Ще зима не почалася, а вже випав перший сніг. Син Стефанії вже кілька тижнів обіцяє, що забере маму до себе. Він зараз великим паном став, живе в місті разом з дружиною і доньками.
Невістка не дуже любить Стефанію, і за 35 років сімейного життя з Степаном, так до свекрухи в село жодного разу не приїхала.
Але Стефанія на неї не ображалася. Вона раділа, що сину так пощастило, що він в таке добро потрапив. Вони з батьком нічого йому дати не могли, бо самі жили бідно. А сват – дуже багата людина, він з їхнього Степана швидко великого начальника зробив.
– Головне, що сину добре, – не раз любила повторювати Стефанія. – А ми з своєю коровою і городом точно не пропадемо, нам же багато і не треба.
Минули роки. Чоловік Стефанії пішов у засвіти, а вона залишилася одна. Корову була змушена продати, бо не мала сил її обходити. Плакала бабуся як дитина за своєю Зіркою, адже вона одна її на цьому світі і тримала. Стефанія ж заради неї прокидалася щодня ні світ ні зоря, щоб подоїти свою Зірку. Але, рано чи пізно, всьому приходить кінець, і у Стефанії просто не було іншого виходу.
З городом теж вже стало важко, бо і на це сил у літньої жінки вже не було. То ж, залишалася надія у старенької лише на свого сина.
В село Степан не приїжджав вже більше місяця, але обіцяв, що от-от приїде, щоб мама вже збиралася потрошки.
В суботу, вперше за 35 років, на подвір’ї у Стефанії з’явилася невістка. Літня жінка відразу собі подумала, що Галина приїхала сказати, що не хоче, щоб свекруха жила з ними, та невістка випередила її думки.
– А що, мамо, зібралися? Чи, може, допомогти треба? – лагідно запитала Галина свекруху.
– Та я вже, начебто, зібралася, – несміливо відповіла старенька. – А де Степан? Чого він не приїхав?
Та Галина промовчала, зібрала речі свекрухи, посадила її в свою машину, і вони поїхали.
Стефанія не могла відійти від подиву, коли невістка завела її у велику, простору кімнату, і сказала, що тепер вона житиме тут.
Дім у сина нагадував швидше палац, таких будинків Стефанія за своє життя і не бачила, а тут, таке диво – тепер вона житиме у цьому палаці.
– Ви пробачте мене, мамо, за мою пиху. Я гріх маю, що всі ці роки без поваги ставилася до Вас. Тепер, нарешті, я зрозуміла цінність і життя, і родинних стосунків. Ви лише не хвилюйтеся, але Степан в лікарні… Зараз з ним все гаразд, лікарі кажуть, що через тиждень відпустять його додому. Але ситуація була настільки критичною, що ми не знали, на що й сподіватися.
Стефанія глянула на невістку, і побачила, що перед нею стояла не та зухвала 25-річна дівчина, яка зверхньо дивилася на всіх. Зараз Галині уже 60. Її лице вкрили зморшки, а скроні сивина. А заодно, з віком прийшла і мудрість, і усвідомлення того, що немає на цій землі нічого святішого, ніж рідні люди.
Ввечері Стефанія разом з Галиною молилися на вервичці, щоб Матір Божа берегла всю їхню родину…
Олеся Біла.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
