Ярослав з Лесею готувалися до прийому важливих гостей. Їхня єдина донечка оголосила, що заміж збирається. А коли батько і мати сказали, що добре було б хоча б майбутнім зятем познайомитися, вона сказала, що приїде з нареченим в найближчу суботу.
– А що це вона собі надумала так швидко заміж виходити? – бідкався Ярослав. – Щойно з університетської лави і вже під вінець?
– 21 рік – це вже доросла людина, так що, батьку, змирись, – заспокоювала чоловіка Леся, яка насправді щиро раділа за долю своєї доньки.
В суботу кипіла робота з самого ранку. Леся крутилася на кухні, а Ярослав намагався все начисто прибрати у дворі. А за роботою і пригадав дещо з свого особистого життя.
Леся у нього друга дружина. З першою, Мариною, він розлучився через місяць після весілля. Він і досі не розуміє, як так могло статися.
У Ярослава був друг, Григорій. Вони разом вчилися в технікумі, і потім разом познайомилися з двома дівчатами – Мариною і Вірою. Синьоока Марина відразу припала до душі Ярославу, а друг вже став залицятися до її подружки, хоча насправді йому теж дуже сподобалася саме Марина.
Ярослав сильно закохався, і так боявся втратити кохану, що вже за три місяці зробив їй пропозицію. Відгуляли скромне студентське весілля, на якому Григорій був дружбою.
Стали жити молодята в сімейному гуртожитку. Ярослав вже обдумував, як їм зробити так, щоб мати своє житло. Хлопець знав, що батьки йому не відмовлять – заберуть бабусю до себе, а їм з Маринкою віддадуть бабусину квариру.
– Я дитину чекаю, – якось майже після весілля ошелешила Ярослава його дружина.
Ця новина стала для нього повною несподіванкою, але він дуже зрадів, бо сподівався, що кохана подарує йому сина.
– Дитина не твоя. Тому я йду від тебе, – ледь чутно, винуватим голосом сказала Марина.
– А чия?
В горлі у Ярослава пересохло. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон.
– Григорія. Я його люблю. І ми з ним їдемо далеко, щоб не бачитись з тобою. Пробач, якщо зможеш…
Після цього Ярослав не міг повірити жодній жінці. А Лесю він зустрів випадково, на ринку. Вона з мамою городиною торгувала. Там і познайомилися.
Леся виявилася дуже доброю, чуйною та розуміючою, тому Ярослав таки наважився одружитися вдруге і не прогадав.
Згодом у них народилася донечка, яку назвали Веронікою. Батьки намагалися дати їй усе найкраще, тому відправили її в обласний центр вчитися, а вона собі там і нареченого знайшла.
“Якось все це занадто швидко, але вже нехай буде як є”, – тішив себе Ярослав. “Головне, щоб хлопець був хороший, а ми з Лесею вже допоможемо чим зможемо”.
Сумні думки Ярослава перервав голос доньки:
– Тату, ну що ти там робиш? Гостей зустрічай!
Чоловік кинувся до воріт, де стояла донька з своїм нареченим, і обімлів. Ці очі. Голубі як небо. Десь він їх уже бачив…
– Я Сергій, – поспішив представитись молодий юнак, і протягнув Ярославу руку.
– Ярослав, батько Вероніки, – відповів, але не переставав думати, звідки ж він знає цей погляд.
Хлопець помітив, що його уважно роздивляються, і вже навіть встиг зашарітися.
З хати вийшла Леся і запросила гостей заходити, чим перервала незручну тишу.
В той день вони добре посиділи. Сергій сподобався усім, тож стали говорити про весілля.
– А як звати твою маму? – під кінець вечора насмілився запитати Ярослав у майбутнього зятя.
– Марина, – нічого не підозрюючи відповів хлопець. – Маму звати Марина, а батька – Григорій, – уточнив він.
Ярослав вийшов на вулицю, бо йому стало зле. Помилки бути не може, їхніми сватами стануть Марина і Григорій. А він не готовий їх бачити в своєму домі.
Коли щасливі молодята поїхали, Ярослав сказав дружині, що їм треба серйозно поговорити.
– Мама нашого зятя – це моя перша дружина. Що будемо робити, Лесю?
– Весілля будемо робити, – здивувала своєю відповіддю Ярослава дружина. – Те, що було – це минуле, а ми зараз творимо майбутнє наших дітей. Тому не заважай Вероніці стати щасливою, – каже.
– А й справді. Яка ти в мене розумниця! Нам що, з сватами жити? А діти і так окремо житимуть, так що ми з Мариною можем і не зустрітися.
Ярослав обійняв дружину. Він щиро був переконаний, що йому дісталася найкраща жінка. А якщо б Марина тоді не пішла, то цього могло б і не бути. Так що не дарма кажуть, що все, що не стається – то все на краще.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
