В суботу у мене був ювілей. Цей день народження я відсвяткувала з батьками. Більше не було кого запросити, в особистому житті вже давно тиша, друзів якось я втратила. Одним словом, дожила!
Мені виповнилося сорок років. Начебто і не дуже приємна дата, все, молодість перша молодість пройшла, та й друга теж, але я спіймала себе на думці, що мені якось байдуже. Настільки невеселе життя, що нічого не хочеться.
І ось ми сіли за стіл. Я задула свічку на торті, в формі цифри сорок, і не загадала бажання. Навіщо?
Батьки з урочистими виразами обличь вручили мені подарунок. Банківську картку, на якій десять тисяч доларів. Як зізналася мама, ці гроші вони з мого дитинства збирали мені на весілля, але тепер вирішили подарувати.
– Ти не подумай, що ми з татом перестали вірити, – зітхнула мама. Щоб приховати ніяковість, вона почала переставляти вазочки з печивом і цукерками з місця на місце, – ти ще вийдеш заміж. Але гроші нехай будуть у тебе. Хіба мало що.
Я подякувала, навіть змусила себе посміхнутися, тільки на душі мені стало ще гірше. Як я мріяла після університету відправитися за кордон на стажування, просила батьків допомогти, але ті лише розводили руками: грошей немає. Потім хотіла піти на курси перекваліфікації, коли зрозуміла, що в юності вибрала не свою професію. Батьки знову відмовилися дати мені на це грошей.
На весілля збирали. Ніби немає в житті нічого важливішого. Щоб купити дорогу сукню, яку потім і не одягнеш більше, і нагодувати всіх родичів, навіть тих, яких і в очі не бачила раніше.
Ні, я розумію, що нічого не маю права вимагати або просити у батьків, вони взагалі не зобов’язані давати мені гроші, свої проблеми треба було самій вирішувати. Просто прикро. Зібрати стільки тисяч їм було ой як нелегко. Колись ці гроші могли б мені допомогти. А тепер… . Навіщо вони мені? Так і пропадуть.
З дня народження пройшло вже три місяці. На що витратити подарунок, так і не придумала. Думала, може, поїхати кудись, світ подивитися, тільки нема з ким, а самій не хочеться. Дорогих покупок в планах теж немає. У молодості дуже хотіла сережки з діамантом, але навіщо вони тепер? Я ж і не хочу нікуди. Тільки на роботу і з роботи. Кульмінація дня – забігти в магазин, купити щось солоденьке до чаю.
Купила ось кошеня. За свої, правда. Зараз спить собі на батареї, згорнувся в клубочок. Таке маленьке, пухнасте, беззахисне. Тепер мені не буде так одиноко і сумно. А гроші… Не знаю, я ще не придумала, куди їх подіти.
Фото ілюстративне – shaman.
