Я живу в місті, у мене є сім’я: дружина і двоє маленьких дітей. Я працюю, а моя дружина поки в декреті. Грошей нормально заробляю, правда додому з’являюся ближче до ночі. Багато так напевно живуть, особливо, якщо житло придбане в кредит.
Зовсім поруч в сусідньому кварталі живе моя сестра двоюрідна з чоловіком. Ми з ними інколи зустрічаємося, по святах навіть в гості один до одного ходимо. Відносини між нами були начебто непогані, до останніх подій.
Моя тітка Марина – мати цієї самої сестри, залишила їй квартиру і переїхала сама в село, в приватний сектор в невеликий заміський будинок. Вона вже на пенсії. Їй начебто в своєму будинку навіть краще, плюс поруч родичі якісь – я їх навіть і не знаю толком. Дочка заміж вийшла, ось вона квартиру і звільнила. Щоб їй бідненький з кредитом все життя не жити. Ну їхня справа, я втручатися не став, мені що до того.
Їздили вони з чоловіком в це село заміським автобусом раз в два місяці, щоб маму провідати і щось їй привезти. Мене кілька разів просили на машині тітки щось закинути з речей. Я не відмовляв. Родичі як-не-як.
І ось тітка Марина захворіла. Нічого дивно, вона вже доволі літня жінка і роки таки беруть своє. З будинку перестала виходити. Ні в магазин, ні за ліками в аптеку. Так, пересувається по кімнаті ледве-ледве.
Загалом, одного разу в суботу сестра просить до матері її відвезти з продуктами. Дорога далека. Громадським транспортом важко. Ну погоджуюся, звичайно. Потім через тиждень історія повторюється. Цього разу вже без особливого бажання, але відвіз. Причому виходить, що цілий вихідний день втрачається. Приїжджаю вже зовсім ввечері. На третій раз тактовно помічаю, що взагалі то у неї є чоловік, він мав би дружину до матері возити.
Тут з’ясовується, що у нього проблеми зі спиною і по заміських автобусах йому важко сумки тягати. Цікавлюся ненав’язливо, а чим він по суботах займається? Відпочиває – Богдан, виявляється, працює багато.
В кінці третьої поїздки я сестрі прямо сказав, що цей раз був останнім. На що отримую приголомшливе по своїй простоті питання: «А що ж мені робити?».
Раджу сестрі перевезти матір назад до себе в міську квартиру, якщо їй догляд потрібен. І навіть пропоную допомогу в перевезенні. «Ой, ні, ні. Богдан не погодитися з мамою жити».
На цьому історія не закінчилася, увечері сестра дзвонить:
– Знаєш, я про тебе краще думала. Та як тобі не соромно? Ми ж родичі! Гроші за бензин я тобі віддам! Після всього того, що вона для тебе зробила!
Мої слабкі заперечення, що у мене сім’я, з якою я хочу вихідні проводити навіть почуті не були.
Все, що зміг пригадати, з того, що для мене зробила тітка Марина – це, коли я в місто приїхав перший раз, зупинився на кілька днів у неї.
Не знаю, хто з нас неправий в цій ситуації і чи справді я маю почуватися винним.
Фото ілюстративне – giftdox.