Днями у нас з чоловіком народилася друга дитина. Після виписки ми вирішили відсвяткувати цю подію у родинному колі. В суботу запросили до себе обох бабусь, а також був старший брат Тараса із дружиною, і мамина молодша сестра. Всі принесли подарунки. Мама подарувала кілька дитячих костюмчиків і іграшку, а свекруха неочікувано для всіх купила посудомийку.
Подарунку я дуже зраділа – зізнатися, я давно мріяла про таку техніку на кухні. Але мама, яка є господинею квартири, в якій ми живем, сказала, що не дозволить нам встановити цю посудомийку. В суботу при гостях вона промовисто промовчала, але в неділю о восьмій ранку мені зателефонувала щоб повідомити, що вона проти.
Я стала питати – говорю, мамо, ну чому? Це ж дуже зручно. Вона почала мені говорити про якісь багатотисячні рахунки за воду і за світло, потім про те, що вона у нас обов’язково потече рано чи пізно, і ми затопимо сусідів. Потім просто заявила, що наші три тарілки можна спокійно помити руками.
Нашій дитині немає ще й місяця, старшій доньці чотири з половиною роки. Живемо ми у квартирі, яка у свій час дісталася моїй матері у спадок. Квартира кілька років стояла просто закрита, не здавалася, мама не хотіла пускати туди квартирантів. Я пропонувала – давай здамо, ну прикро ж просто платити за порожню квартиру комуналку, вона ні в яку. Ну, коли ми з Тарасом одружилися, мама сама запропонувала нам пожити в ній, щоб не платити за оренду.
Ми в’їхали у мамину квартиру, зробили в ній невеликий ремонт, купили нові меблі. Мама чіплялася за кожну табуретку. Позбутися старих речей коштувало неймовірних зусиль. Зрештою, ми сказали мамі, що здали всі старі меблі до комісійки! Гроші їй віддали, десять тисяч гривень. Все одно бурчала, але гроші взяла – заспокоїлася. Стали жити.
Коли народилася перша дитина, до мене часто почала приходити свекруха – мама раптом почала з ревністю до цього ставитися. Свекруха намотувала з коляскою кола біля будинку, даючи мені трохи поспати, якщо чесно, то вона дуже мені допомагала. Могла і приготувати, і підлогу протерти, і в магазин збігати! Навіть не знаю, як би я впоралася без її допомоги.
Сама мама допомагати з онукою не хотіла, просто щодня телефонувала і питала як ми. А вже за кілька тижнів після виписки почала влаштовувати сцени на тему постійної присутності у квартирі свахи.
— Знову, чи вона у вас була? Навіщо ти її кличеш! Справляйся сама! Скажи Олені Вікторівні, що нема чого ходити щодня. Що в неї своїх справ немає?
Дійшло до того, що я почала приховувати від мами візити свекрухи. Чоловікові прикро було, хоч він виду не показував! Вирішили ми з ним збирати на свою квартиру, брати іпотеку, бо мамині примхи вже набридли. Як ось тепер свекрусі сказати, що мама проти посудомийки? Вона вже купила, гроші віддала, в п’ятницю обіцяла привезти і майстер має встановити. Повертати назад? Олені Вікторівні буде прикро…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
