Я ніколи не заробляв великих грошей, і здавалось, що матеріальне в моєму житті не надто важливе. Та як виявилось дехто вважає, що хороший чоловік має бути лише з повним грошей гаманцем. Щиро кажучи – до одруження мої справи йшли набагато краще. Та я і зараз стараюсь бути хорошим чоловіком, хочу заробити хорошу копійку для своєї сім’ї, але зараз ці обмеження, багато фірм закриваються, великі підприємства – і ті стають, загалом зараз складно усім.
Я одружений вже 5 років, і вірив, що в нас усе добре, принаймні так думав сам. Після весілля я пропонував дружині Олені, щоб ми жили в орендованій квартирі, я тоді добре заробляв, а свого житла не було. Та Олена сказала, що це зайві витрати і нам краще буде жити з її мамою, адже у неї велика квартира, місця вистачить усім. а гроші залишаться в сім’ї і ми будемо краще жити.
Ще тоді Олена сказала мамі, що їй шкода гроші за оренду віддавати, краще жити вдома і теща підтримала її. Я погодився, адже інший вибір не подобався дружині.
Олені в мами своєї жилося дуже добре – ні прибирати не треба, ні готувати, ні посуд мити. Достатньо просто встати і мама вже сама біжить допомогти, або ж мене кличе, щоб я все для дружини робив. А чого зятя шкодувати? В чужому ж домі живе. От хай працює. І нічого, що працює з ранку до ночі на своїй роботі. Заробляє недостатньо, щоб купити квартиру, чи навіть орендувати. Так думала і дружина, і теща. Минав час. Я вже звикав до такого ставлення і намагався не звертати уваги на це. Можливо, Олені просто важко, колись було інакше. Як ми зустрілися я тоді заробляв так само, та економив, жив у гуртожитку.
Міг і букет гарний купити для неї, і подаруночки всілякі. Жінки це люблять. Потім справи у мене пішли краще, бо ж і на весілля заробляв і в Олени бажання були все більшими і дорожчими, а я старався, щоб виправдати усі її сподівання. Та от після одруження не щастило. Компанія, в якій я працював, закрилася. Нічого кращого досі знайти не зміг, хоча старався дуже, на співбесіди ходив. Роботу звісно знайшов, але вона вже була не така високооплачувана, як попередня.
Минулого тижня в суботу в тещі був день народження. Прийшли її подружки та сусідки, ну і Оленка теж посидіти з ними захотіла. Я працював в той день, зараз беру підробітки, але розумів, що буду зайвим на цих жіночих посиденьках, тому в душі радів, що в цей день мене не буде вдома. Прийшов доволі пізно додому. Жінки ще щось там пліткували, не почули, як повернувся, адже на кухні був гамір. От я й дізнався правду всю саме тоді.
Теща і дружина обговорювали мене з чужими людьми. Казали, що не вмію нічого зробити добре, скаржуся постійно, що дружина несмачно готує, а вони так стараються для мене, годять мені в усьому, та я такий невдячний, живу у їх квартирі, а робити зовсім нічого не хочу робити вдома. Одним словом, гіршого чоловіка ніж я – не знайти.
А найбільше мене засмутили слова Олени, вона просто тим людям сказала: “Якщо чоловік не виправиться, зберу його речі і скажу нехай йде з нашого дому. Розлучусь. Кращого собі знайду. Скільки можна так жити?”
Мене ці слова дуже здивували, адже зі мною вона ні разу серйозно не поговорила про це, я й гадки не мав, що в неї такі думки, що їй все в мені не подобається.
Я на кухню так і не зайшов. Вийшов на вулицю і сів на лавці біля під’їзду. Тепер вже я задумався про розлучення. Навіщо жити в неправді? Не бачу сенсу. Що робити – поки не знаю.
Фото ілюстративне.
