Я живу доволі бідно, зайвих грошей немає, то ж вирішила не купувати нові чоботи, а відремонтувати старі.
Я віднесла їх в ремонт, але вони сказали, що ремонтувати моє взуття вже не беруться, треба чоботи викидати.
А ще, моєму 11-річному сину треба куртку купити. Денис за рік дуже виріс, то ж речі з минулого року йому не підходять.
А грошей залишилося ну зовсім обмаль.
На вихідних я вирішила поїхати в село до колишньої свекрухи.
Так сталося, що з чоловіком ми давно розійшлися, але з його мамою збереглися добрі стосунки.
Мої подруги не розуміють, навіщо я досі їжджу до свекрухи і допомагаю їй. А я і город садити приїжджаю, і потім урожай збирати допомагаю.
Так, з її сином я розлучилася, але Віра Петрівна – бабуся для мого сина, от і допомагаємо, їздимо. Та й не можу я от взяти і забути про неї, потрібні ми з Денисом їй.
Десять років тому, коли нашому синочку виповнився всього рік, чоловік прийшов додому і сказав, що йде від нас, бо у нього є інша.
Так я і залишилася одна з дитиною, навіть не знала, як мені жити далі і що робити.
Тоді Віра Петрівна приїжджала щотижня і привозила з села свіжі продукти. Молоко в трилітрових банках я досі пам’ятаю.
В суботу ми з сином першим рейсовим автобусом поїхали в село до свекрухи.
Роботи було небагато, бо основні справи вже давно були зроблені. Розчистила сніг, трохи працювала біля хати, та й сіли обідати.
Віра Петрівна переглядала якісь документи.
А коли нарешті знайшла те, що шукала, дала мені ці папери.
Це була дарча на будинок, оформлена на ім’я внука.
Бабуся пояснила, що нещодавно вперше за багато років до неї приїжджав син, мій колишній чоловік.
Син їй сказав, що розлучився, питав, коли мама на нього оформить свій будинок.
Свекруха на наступний день оформила все на внука, на Дениса.
Я не сподівалася зовсім на такий поворот. Такому щедрому подарунку я була дуже рада.
– Мені тут з пенсії перерахунок зробили. От, візьми, купиш Денису верхній одяг, а то бачиш, як він у нас вже виріс.
З села я поверталася щасливою. Ми поїхали, щоб допомогти свекрусі, а повернулися додому з дарчою на будинок.
Та й у сина на зиму буде нова курточка.
Не сподівалася я, що свекруха так поступить.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую