fbpx
Життєві історії
В суботу ми з мамою гуляли на вулиці, а потім вона мені каже, що потрібно насіння купити, хоча минулого року мені обіцяла, що садити город ми не будемо. Знайшли палатку з насінням, мама відразу: “Бери моркву, помідори, огірки, кабачки, кріп та петрушку”. Я так багато років говорю мамі, що я добре заробляю, сама все собі можу купити і город садити з нею більше не буду. А кожну весну мама його садить і кличе мене до себе на поміч, бо не справляється сама, важко їй

Ходили ми з моєю мамою в суботу по магазинах – поєднували наше нечасте спілкування, останнім часом, з прогулянкою і покупкою потрібних речей. Раптом мама мені каже:

– Треба в садовий центр зайти ще сьогодні, за насінням, скоро ж все висаджувати потрібно на грядках.

Ну, думаю, почалося. Я так цього не люблю, бо заробляю добре, сама все собі можу купити: і фрукти, і овочі стараюся купити в сезон, щоб потім вистачило на всю зиму, ще й для консервації все можу купити. Але щороку мама постійно саджає город, а потім просить мене допомогти, бо їй важко, вона не справляється.

Щороку я кажу мамі, що це в останній раз, адже я і їй можу все купити. Але вона цього не розуміє, бо звикла садити город, постійно доводить, що на городі все смачніше і корисніше.

Знову зараз мороки купа і грошей: насіння, грунт, підгодівля, потім хвилювання, що погано росте, потім знову хвилювання, що розсада горить на сонці або її поламали собаки, яких розвелося в нашому дачному товаристві багато. А потім роздуми над тим: кому зі знайомих потрібні помідори, кабачки, баклажани, які, незважаючи на всі перепони, знову вродили в надлишку.

Зайшли в магазин, стоїмо біля стенду з насінням.

– Так, бери салат, ще один, і ось цей теж. Кабачки, петрушку, кріп, базилік – зелений і фіолетовий. Морква.

– Мамо, ось морква даром тобі не потрібна! Ти її не проріджуєш, часу немає, виростає дрібною вона, чистити мороки багато.

– Гаразд, не бери. Пішли до помідорів.

– Мамо, ну навіщо тобі самій возитися з розсадою? Купимо десяток готової і мороки менше.

– Ось ще, купимо! І чому так мало? А чим я буду займатися? Ні, я сама вирощу!

На цьому я замовкаю і покірно складаю в кошик всі пакетики, відібрані мамою з вітрини: помідори, огірки, баклажани, болгарський перець, квіти.

Видно, яке задоволення приносить моїй літній мамі перебирати яскраві пакетики і передчувати звичні клопоти, які вже наближаються.

Дачний стаж у неї більше сорока років, а до цього було дитинство і юність, проведені на щедрому батьківському городі в маленькому селі. До землі вона відноситься, як до годувальниці, і ніяк не погоджується скорочувати площу посадок. І адже знає, що не треба нам стільки овочів: немає більше батька і брата, роз’їхалися дорослі онуки. Але звичка нікуди не поділася, та й інших занять у неї немає. Садить, вирощує, роздає. Продавати? Ви що? Ніколи. Закривати в банки? Не можна, там цукор і сіль, не корисно вже у її віці.

У свій час вона ображалася, що я перестала розділяти її любов до городництва. Потім зрозуміла, що в останні роки я працюю практично без вихідних і відпусток, і витрачати дорогоцінний час відпочинку на городі в грядках мені просто шкода.

Тому з приводу городу я мамі так і сказала: “Мамо, це твоє хобі. Поки є бажання – займайся, але мене вже не проси допомагати”.

На тому і вирішили. Надіюсь, що цього року мама мене турбувати зі своїм городом не буде. Хоч би я не помилилася.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – volyn.

You cannot copy content of this page