У мого чоловіка є родичка, тітка Тамара. Відверто кажучи, спілкуватися з нею нам зовсім не хочеться – вона нав’язлива до неможливості. Кожен її візит закінчується сюрпризом, як правило, неприємним.
Я думала, що ця тітка Тамара мене вже здивувати нічим не зможе, але я помилилася. Одного разу тітка Тамара привезла до нас свого сина і залишила його на порозі нашого дому. А ми в той день з чоловіком були на роботі. Хлопчик цілий день просидів голодним біля під’їзду. Добре хоч, що з ним нічого поганого не сталося.
Мій Михайло після цього випадку не витримав, і сказав тітці все, що він про неї думає. Вони не спілкувалися пів року (стільки й було спокою). Але потім тітка знову почала дзвонити моєму чоловікові.
А недавно трапилося ось що. Була субота. Ми з чоловіком сіли вечеряти. Тут у нього задзвонив телефон. Виявляється, це зателефонувала тітка Тамара.
Я сиділа поруч і чула, як тітка скаржилася зі сльозами в телефон. Під час розмови з тіткою, очі мого чоловіка ставали все ширшими від здивування.
– Михайлику, синочку. Твоя мама сказала, що ви недавно нову машину купили, і ремонт в квартирі зробили. Я за вас така рада, значить, у вас все добре. А ось справи у нас зовсім погано йдуть. Добре хоч, що Арсен в школу не ходить, а вдома вчиться. А то ж йому надіти нічого, та й з взуттям погано.
Ой, біда у мене. Мені зовсім дітей годувати нічим! Ми вже два тижні тільки макарони їмо! Навіть на хліб грошей немає! Чоловік мій кредит узяв, а тепер ось цей кредит платити нам нічим. Ми вже три місяці не платимо за кредитом.
У тітки Тамара п’ятеро дітей. Старшому синові – 13 років, а молодшому – всього два роки.
Чоловік часто випиває і ніде не працює. Перебивається випадковими заробітками. Тітка Тамара теж ніде не працює. Вона вважає, що вона створена тільки для того, щоб бути мамою.
У неї багато родичів і всі ми їм допомагаємо. Але не грошима. Ми привозимо шкільне приладдя і канцелярію для дітей. Купуємо і привозимо одяг. Тільки ось користі від цього немає. Діти речі не бережуть, їх часто просто викидають, а не перуть. Тітка Тамара каже:
– А навіщо мені ці речі прати? Добрі родичі потім ще привезуть!
Я не переставала дивуватися нахабності цієї жінки. Цього разу вона теж була в своєму репертуарі. Вона попросила у мого чоловіка п’ять тисяч. Я була ошелешена. Адже це дуже пристойні гроші.
Чоловік сказав, що стільки він дати не може. Може дати тільки тисячу. Така сума здалася тітці Тамарі дуже маленькою.
– Михайлику, синочку, а може, ти у когось позичиш гроші? Ти ж не можеш мене, свою рідну тітку, в біді кинути?
Михайло розсердився, коли це все почув. Він нагадав своїй тітці про те, що він неодноразово надсилав їй гроші, але навіть дякую не почув у відповідь. Потім він відключився.
Допомагати тітці Тамарі просто марно. Гроші йдуть як в чорну діру. Дітям одяг ніхто не купує. Всі гроші йдуть на кредити. Я взагалі не розумію: хто їм ці кредити дає? Адже чоловік тітки Тамари ніде толком не працює.
Мій чоловік вже пробував влаштувати його на роботу до свого друга, так він його підставив: приходив на роботу нетверезий, і ще й украв інструменти. Природно, що з роботи його звільнили.
Тітка Тамара взагалі не знає, що таке совість. Вона дзвонить і просить допомоги у всіх наших родичів. Вони з чоловіком не хочуть працювати: навіщо працювати, якщо можна попросити гроші у родичів.
Тітка Тамара впевнена в тому, що мій чоловік просто зобов’язаний їй допомагати. Чому? А тому що, вона сиділа з ним, коли він був маленький. А ще ж вона привозила нам іноді соління та варення. І взагалі, адже у нас так багато грошей: куди нам їх дівати?
Ось як можна спілкуватися з такими родичами? Дітей нам шкода. Але скільки ж може це все триватиме? Нахабству тітки Тамари взагалі немає меж.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
