Родичі мого чоловіка дуже дивні люди, я як тільки це зрозуміла, так відразу стала від них віддалятися. Чоловіка дещо засмучував той факт, що я ніколи не хотіла їхати з ним в село до його батьків, але з часом він змирився.
Ні, на великі свята кілька разів на рік я таки приїжджала, але тісного спілкування з ними не хотіла. Відразу після весілля я зрозуміла, що свекри роблять ставку на доньку, молодшу сестру мого чоловіка, а про сина вони наче забули.
Він як поїхав в місто вчитися, так вони вирішили, що піклуватися про нього вже не треба. Максим мій хлопець рукастий, і розумний, то ж швидко роботу знайшов, почав непогано заробляти. Потім ми одружилися і стали жити у мене.
Коли ми планували весілля, батьки Максима попередили, що у них грошей немає, тому за все заплатили мої батьки. Але через рік, коли виходила заміж їхня дочка, гроші знайшлися – вони зробили весілля на пів села.
Тоді я і вирішила, що мені з ними не по дорозі. Ми собі жили, Максим їздив до батьків, допомагав їм постійно, а я навідувалася до них лише на свята.
Потім була історія з спадщиною – і будинок, і доволі велика земельна ділянка, перейшли у власність молодшої сестри Максима, а моєму чоловікові батьки не дали нічого.
Два роки тому не стало свекрухи, свекор теж вийшов на пенсію і останнім часом не дуже добре себе почуває. Весною цього року сестра чоловіка забрала дітей і поїхала за кордон, її чоловік там вже давно, і я так розумію, додому вони повертатися не планують.
І все б нічого, але батько мого чоловіка залишився вдома сам, а за ним догляд потрібний. Навіть я змінила своє ставлення до ситуації і почала частіше приїжджати в село, адже роботи там багато – і зварити, і прибрати, і з городу урожай зібрати.
В суботу ми з чоловіком приїхали до свекра в село, і я зрозуміла, що на зиму самого батька залишити не можна. Нам переїжджати до нього не зовсім зручно, бо ми обоє працюємо. Тому я запропонувала забрати свекра до нас в квартиру, хоча б на зиму, а там далі побачимо.
Коли ми сказали про це батькові, він розплакався. Почав говорити, що не може прийняти нашу пропозицію, бо несправедливо обійшовся з сином, віддавши в свій час усе доньці.
А сестра замість того, щоб подякувати нам, зателефонувала і звинуватила нас у тому, що ми на батькову пенсію позарилися. У мене просто немає слів. Ну нічого, рішення свого я не зміню, свекра забираємо, бо одному йому буде важко перезимувати. А от з сестрою мого чоловіка спілкуватися немає жодного бажання. Просто є люди, які не розуміють, що людяність важливіша за будь-які гроші.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
