Місяць тому до нас в гості приходила свекруха. Мама чоловіка живе в іншому кінці нашого міста, приїжджає до нас рідко. А останнім часом взагалі не хоче їздити в транспорті, мало буває в людних місцях, в основному видить вдома, або ходить до доньки, вона близько живе.
Тоді, коли мама чоловіка до нас завітала був дощ. Вона прийшла з парасолькою. Посиділи ми, я її пригостила, попили чаю і свекруха пішла додому. Коли вона нас покидала, то дощ вже не йшов і парасольку свою вона в нас так і забулася.
Ці тижня ми до неї в гості не їздили і вона не приходила до нас, тому її річ у нас так і залишилася, наче трохи всі вже забулися за неї.
А минулих вихідних в мене був день народження. Ми, особливо, не святкували, прийшла моя мама і брат з сім’єю, ми свекруху запрошували, але вона сказала, що не прийде.
В суботу, коли ми всі ввечері зібралися за святковим столом, мені подзвонила мама чоловіка.
– Вибач, Марино. Я не зможу приїхати сьогодні до вас, мала важливі справи, не вийшло у мене. Щиро вітаю тебе, бажаю лише найкращого в житті. Пам’ятаєш я в тебе забулася парасольку? Так ось – я дарую її тобі.
Я була дуже здивована, не знала дякувати чи ні за такий подарунок. Весь вечір не могла зрозуміти, що це за вчинок. Чоловік заспокоював мене, казав, що будь-якому подарунку потрібно радіти. А я досі не можу пробачити такий вчинок свекрусі. Справа не в подарункові, я б так ніколи не вчинила. От навіщо вона так зробила?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
