Іван вкотре їхав до доньки в гості, як завжди, віз дві сумки гостинців, і кілька тисяч гривень, які він прискладав спеціально для цього випадку.
Але цього разу у нього ще й була особлива місія, і він просто не знав, чи вийде щось з того.
Він давно вдівець, сам живе в селі, господарку велику тримає. І пенсію непогану отримує, а гроші витрачати йому одному особливо і нема на що, от він все до купки і складає, а потім везе доньці.
Ліда у нього давно живе окремо, і не потребує батькових грошей, відмовляється завжди, але Іван ображається навіть – бо ж для кого йому тоді жити і дбати?
Донька заміж вийшла ще 15 років тому, Іван якраз в той час став вдівцем. Дружина покинула його і пішла на небо, а Лідочка теж з дому поїхала, бо в невістки пішла жити.
Зять Івану сподобався, він, начебто, хлопець хороший, головне, що Лідочку він любить.
Донька, можна сказати, в добро потрапила. Петро, її чоловік, єдиний син у своїх батьків.
Свата давно не стало, а сваха вже 20 років в Іспанії на заробітках. Зароблені гроші сину відправляє, а він розпоряджається ними на свій розсуд.
Петро хлопець хазяйновитий, жодної копійки не змарнував, все в справу пустив. І дім збудував, і машину купив, і бізнес відкрив – має в селі магазин з продуктами, і отримує непогані прибутки.
Прожили разом 15 років, двійко діточок народили.
От Іван і їздить до них, погрітися хоч трохи біля родинного вогнища.
Сваху свою Іван майже не знав, бо вона ж постійно за кордоном.
А в минулому році вони зустрілися, Ярослава приїхала на три тижні у відпустку.
Відтоді життя Івана змінилося кардинально, бо надто вже сподобалася йому Ярослава, можна сказати, він закохався як хлопчисько, навіть сам не думав, що в його віці таке можливо.
На взаємність він і не розраховував, бо сваха була справжня вишукана синьйора, до того ж, молодша за нього на 10 років. Вона там, за кордоном, напевно, бачила ще не таких красенів, коло них Іван навіть поряд не стояв.
Сваха після відпустки назад в Іспанію повернулася, а Ван рік ніяк не міг її забути, думав, як все це тепер має бути.
В суботу він їхав до доньки, і знав, що Ярослава знову там буде, бо ж у неї відпустка.
Донька радо зустріла батька, а потім запросила всіх до столу.
Іван не зводив зі свахи очей, і це вже помітили всі, і Ярослава теж.
А в кінці вечора, насмілився Іван зізнатися Ярославі, що дуже вже вона йому подобається, і що він пропонує їй зійтися, і жити разом.
Слова Івана дещо збентежили Ярославу, і, щоб його не образити, вона сказала, що подумає.
Повернувся Іван з важким серцем, він розумів, що не пара цій прекрасній жінці, але серцю не накажеш, воно живе за своїми законами, скільки б років тобі не було.
В понеділок зранку рипнула хвіртка на подвір’ї у Івана, і в його шибку хтось постукав.
Коли відчинив – не повірив, на його порозі стояла Ярослава.
– А що, Іване, покажеш мені свої володіння? – посміхнулася Ярослава. – Треба ж мені подивитися, де ми з тобою будемо старість зустрічати…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.