fbpx
Життєві історії
В суботу чоловік відправив мене по продукти в магазин і дав мені двісті гривень. Він щиро вважав, що цього вистачить

Про заможне життя я ніколи не мріяла, я сама з звичайної родини. Вийшла заміж, маю сина-першокласника, нам з чоловіком по 33 роки. Нещодавно ми переселилися у власну квартиру, яку купили в кредит. В родині у нас працює лише чоловік, тому живемо ми на скромний бюджет.

На роботу я не пішла, бо син часто хворів і я більше часу проводила на лікарняних. Допомогти з дитиною ні мої батьки, ні батьки чоловіка не могли. Мої ще працюють, а у чоловіка родина живе від нас далеко, та ще й в селі зі своїм господарством.

Коли через постійні лікарняних мене «попросили» з роботи, чоловік заявив, що більше грошей йшло на мої «мотання туди-сюди».

– Сиди вдома, займайся дитиною і побутом, – заявив чоловік. – Заробляти повинен чоловік!

Так хто б сперечався, звичайно, тільки ось заробіток чоловіка був скромним. Значна частина зарплати йшла на виплату кредиту, який нам треба платити ще кілька років. Я намагалася підробляти десь біля будинку, де продавцем на кілька годин на підхваті, де підлоги помити ввечері або вранці, але ці заробітки не сильно покращували наше становище, до того ж були нерегулярними.

Я дуже чекала, коли син піде в школу, сподіваючись, що стану вільніше і зможу знайти хорошу роботу, але чоловік був рішуче проти.

– У нас школа не у дворі, син сам добиратися не зможе, – пояснював чоловік.

– Я можу влаштуватися на половину дня. Ти сина будеш вранці відвозити, а я в обід забирати, – запропонувала я своє бачення ситуації.

– Через твою примхи мені потрібно буде раніше вставати? Я взагалі-то на роботі і так втомлююся! – обурився чоловік і я вирішила поки не розвивати тему. Але ідею вийти на роботу не залишала.

Ось син пішов в перший клас, а я знову почала заговорювати з чоловіком про роботу.

– Що тобі так вдома не сидиться? – обурювався чоловік. – Син є, домашні обов’язки є – займайся, сумувати не прийдеться!

– Так як ти не розумієш, що у нас грошей вічно впритул! На нову куртку по півроку накопичуємо! Про відпустку взагалі мовчу – максимум до твоїх батьків на город їздимо! – не втрималася я. Небажання чоловіка бачити очевидні проблеми мене просто дістало.

– Так тобі грошей не вистачає, виявляється! А економити не пробувала? Тисячі сімей якось нормально живуть і на менші гроші, ще й відкладати примудряються! – з докором зауважив чоловік.

А на чому економити? Всі витрати і так скорочені до мінімуму. Найбільші витрати – на кредит і їжу.

А в суботу чоловік відправив мене по продукти в магазин і дав мені двісті гривень. Він щиро вважав, що маю вкластися. А що можна в наш час купити за ці гроші – я прямо його про це спитала.

І ось тут-то і прозвучала та сама фраза.

– Хороша дружина і на сто гривень повинна вміти чоловікові стіл накрити! У моїй родині батько заробляв, а мама могла так грошима розпорядитися, що і на стіл для п’яти чоловік вистачало, і на дім! – випалив чоловік і переможно пішов.

Свекруха, звичайно, молодець, хто б сперечався. Не працювала вона не від ліні, а тому що на ній трималося все домашнє господарство з побутом, дітьми, домашньою худобою та городом. Свекор працював в якомусь підприємстві на ремонті техніки і приносив додому гроші, але і по господарству теж порався. І скопати, і води наносити, дров нарубати. Ну і сини на підхваті завжди були. Тільки мій від батьків в місто перебрався, а у свекрів ще два сина дорослих поруч з ними осіли.

Сім’я чоловіка не шикувала, вільних коштів майже не було. А харчувалися зі свого господарства – овочі-фрукти зі свого городу, закрутки та консервація звідти ж, м’ясо, молочка, яйця – теж все своє. Свекруха навіть хліб сама пече. Так що там на продукти витрачали якісь смішні копійки. Як у нас кредитів у них, зрозуміло, немає. Але вони добряче працювали всім сімейством. Чоловікові, мабуть, так не хотілося, ось він у місто і змився.

Свого часу мій тато пропонував чоловікові перейти до них в компанію на більш високу зарплату. Зрозуміло, і обов’язків додасться, це логічно. Але чоловік відмовився. Йому і на його місці добре. Працює з 8 до 17 годин, а потім приходить – і на диван. Ні сам більше заробляти не хоче, ні мені не дає.

Що робити в такій ситуації – не знаю. Псувати стосунки з чоловіком не хочу, але і копійки рахувати втомилася. Я краще б заробляла, ніж економила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page