В суботу мій чоловік заїжджав до своїх батька й матері у якихось справах, дочку нашу з собою взяв, його мама попросила про це! Повернувся додому Андрій чорніше хмари, ходить, все йому не подобається, навіть розмовляти зі мною не хоче тепер. Дитина теж зовсім без настрою. Я питаю, що сталося? А він – ти спеціально це робиш, чи що, дитину настроюєш проти моїх батьків? Виявляється, Марічка там їх усіх засмутила. Чоловік їй по дорозі розповідав, що вони їдуть в гості до бабусі та дідуся, і вона чомусь вирішила, що вони їдуть до моїх батьків, дуже зраділа. Аж настрій у неї піднявся, – розповіла мені сестра Леся.
– Зрозуміло. А привезли, значить, до інших дідуся і бабусі, до свекрів твоїх, виходить?
– Ага. До їхнього будинку під’їжджають, мати Павла вийшла їх зустрічати. А Марічка побачила, що не той будинок, давай плакати, та ще на вулиці, на весь двір. «Я хочу в гості до бабусі, ти не бабуся.» Ніхто такого не очікував. Звичайно, матері Павла неприємно було це все чути від рідної онучки, я розумію все це чудово. А хто, думаєш, винен? Я! Виявляється, за їх переконаннями, я не розповідаю дитині про інших бабусю і дідуся, ось якби розповідала, такого не було. І добре б, якби так думала тільки мати мого чоловіка. Але ж Павло сам теж так вважає!
У Лесі з Павлом звичайнісінька сім’я: трирічна дочка, квартира двокімнатна, яку вони взяли в кредит. Чоловік працює в офісі, Леся вийшла з декрету кілька місяців тому і працює віддалено, на пів ставки. Займається роботою в основному тоді, коли дочка спить – вдень і пізно ввечері.
Пару раз в тиждень мені допомагати приходить мама, вона дуже дочку виручає: приходить і займається з онукою, щоб Леся могла повноцінно попрацювати вдень, а ввечері виспатися. Без такої допомоги було б складно моїй сестрі і це зрозуміло.
– Мама взагалі мені дуже багато допомагає з найперших днів! – розповідає моя двоюрідна сестра Леся. – Приходила спочатку кожен день, я до пів року тільки дитиною займалася, мама робила все – прала, прибирала, готувала. Ну і з Марічкою допомагала теж. Гуляла з нею, в поліклініку з нами ходила. Тато мій завжди теж був на підхваті – відвезти, привезти, коляску витягнути, в магазин з’їздити.
Років з півтора батьки Лесі стали брати внучку до себе додому з ночівлею, даючи молодим батькам час побути удвох.
У квартирі бабусі з дідом у Марічки величезна гора іграшок, весь необхідний одяг, спальне місце. З дідом вони співають пісні, з бабусею печуть печиво і наряджають ляльок. Загалом батьки Лесі усе роблять, аби внучці у них подобалося, щоб вона раділа і була щасливою.
– Батьки Марічку обожнюють, все їй дозволяють! – пояснює Леся. – Коли вона до них приходить, займаються тільки нею. Звичайно, дитина сама хоче до них, і йти не хоче додому потім. Тільки скажи – поїдемо до бабусі! Радості буде!
З батьками тата відносини у Марічки, на жаль, зовсім інші.
Свого часу свекруха була не в захваті, що син одружується з Лесею: справа в тому, що у неї це другий шлюб. Перший був в двадцять років і тривав лише кілька місяців, дітей там не було.
– Не треба було свекрам про це говорити, напевно, взагалі! – зітхає Леся. – Я чоловікові пропонувала, але він сказав – в цьому нічого такого немає! Ага, немає. Його мати постійно нагадує – розлучена, мовляв! Крім того, я майже на три роки старша за чоловіка. Загалом, непросто вона наш шлюб сприйняла, на весілля прийшла в темній сукні, сиділа, як на поминках. І до народження Марічки ми з нею майже не спілкувалися!
Після народження внучки свекруха трохи відтанула, змінила гнів на милість. Звичайно, гарних відносин вже не вийшло, на жаль, але потихеньку спілкувалися.
Леся з батьками чоловіка бачилися у свята, вітали один одного з датами. Кожен раз, коли мати дзвонить синові, вона задає чергове запитання – як там Марічка? Правда, отримавши чергову відповідь: «Все в порядку!» – тему, як правило, більше не розвиває.
– Ну звичайно, я говорила дочці багато разів, що свекри – теж її бабуся з дідусем! – розповідає Леся. – Батькові мама і тато. Слухає, але тему цю як би не розвиває. Якщо тільки в гості з’їздить до них, ще можна з нею завести про них розмова, щось обговорити. А через пару днів вона взагалі про них забуває геть.
На зворотному шляху від свекрів Марічка заявила батькові, що у неї тільки одна бабуся і один дідусь. Чоловік Лесі приїхав додому ображений. Адже його батьки люблять внучку. Завжди питають про неї по телефону, привіти передають, на Новий рік зробили недешевий подарунок – гарну лялькову коляску.
Треба більше говорити їй про те, що бабусь – дідусів у неї не двоє, а четверо, сказав Лесі чоловік. Ну, там якось вважати до чотирьох в ігровій формі, ляльок посадити, частування роздати.
– Так приблизно так ми і робили завжди! – розводить руками Леся. – Але дитина стоїть на своєму! Я сказала чоловікові, що цими розмовами про бабусь і дідусів нічого не доб’єшся. Нехай приїжджають в гості, беруть Марічку гуляти, спілкуються – і не раз в три місяці, а в місяць три рази. Тоді щось вийде. Мої он приїжджають часто, кожного тижня, і не по разу, постійно на зв’язку!
На це чоловік заявив Лесі, що нічого порівнювати. Її батьки, мовляв, з машиною, вони молодші, їм здоров’я дозволяє брати до себе внучку. Його батькам складніше. Вони старші, здоров’я у них не дуже, машини немає, їхати потрібно на метро.
– Чотири зупинки по прямій гілці на метро, без пересадок – так складно доїхати! – зітхає Леся. – І старше вони не набагато моїх, а вже здоров’я порівнювати взагалі нерозумно.
Загалом, Павло сказав Лесі, що він, в принципі, розуміє, чому так вийшло – але треба ж щось з цим робити! І робити повинна, природно, Леся сама: вести з донькою розмови про родичів, так, щоб вона запам’ятала і знала батьків батька.
– У нас прямо одна тема тепер це! – з сумом констатує сестра. – Сперечаємося всі останні дні. Марічка стоїть на своєму, чоловік ображається – мовляв, ми ж домовилися! Чому нічого не змінюється? А що я можу тут зробити? В чому я винна перед свекрами?
Фото ілюстративне.
