fbpx
Життєві історії
В суботу біля нашого подвір’я зупинилося дороге авто. З нього вийшли батьки мого зятя. Після весілля свати вперше приїхали до нас в гості. Сват тримав великий букет квітів, вони зайшли в хату. Лише пізно ввечері я зрозуміла причину їх візиту

Після того. як наші діти одружилися і ми допомогли їм зіграти весілля, свати до нас додому приїхали вперше.

Батьки нашого зятя дуже заможні люди, живуть в місті, вони на весілля подарували молодим квартиру. Маленьку, однокімнатну, правда, але ж. Ми про таке навіть й не думали, ми люди прості, тому, розуміємо, що нам до них ще далеко.

Щиро кажучи, ми з батьком тішилися, що доньці пощастило, бо самі ми родом з села, в житті б подібного не могли собі дозволити. Квартира – для нас це щось недосяжне.

Микола – мій чоловік – трактористом працює, я на пекарні. Доньці своїй ми допомагаємо, звичайно, чим можемо, що в наших силах, але для свекрів це дрібниці, вони навіть не помічають того.

До візиту батьків свого зятя, нашої свахи та свата, я готувалася старанно: пекла, врила, ліпила.

В суботу біля нашого подвір’я зупинилося шикарне авто. Вийшли з нього сваха з сватом. Мій Андрій поспішив відкрити хвіртку.

Першим до хати зайшов сват Олег, тримав в руках великий букет квітів та вручив мені в коридорі. Мені таких ніколи ще не дарували. Потім увійшла сваха з невеличким пакетом. Ірина одразу попрямувала до хати. Андрій взяв її за руку і трохи ніяково попросив зняти чобітки.

– Ааа, у вас тут роззуваються, – мовила здивовано Ірина і повернулася назад. Мені було це неприємно. Звісно – роззуваються, ми тут живемо, це й нас хата, а не хлів, та, звісно, що я промовчала.

Стіл накритий був шикарно. Я не пам’ятаю такого в своїй хаті, у всіх кумась просила найкращі рецепти, що справити враження.

Чоловіки наші собі спокійно гомоніли весь вечір, їм легше знайти спільну мову. А Ірина підсіла до мене і стала вести розмову.

В той вечір мати зятя сказала, що на весілля вони подарували квартиру дітям, а ми зробили дуже скромний подарунок. Але ж батьки мають дбати про дітей однаково. Зараз вони живуть зі старим ремонтом, тому Ірина сказала, що вони всю організацію і дизайнера візьмуть на себе. Але цього разу витрати ми маємо поділити порівну, щоб було справедливо.

Сваха весь вечір говорила, а я мовчала. Ну хіба я сама не хочу допомогти своїй єдиній дитині? Але ж де нам з Андрієм взяти такі гроші?

Свати поїхали а я з чоловіком стали думати, що нам робити далі. Ввечері я зателефонувала доньці, сказала, що будемо з батьком, напевно, брати кредит. Оленка наша нас відмовляла і зять у нас добрий, все розуміє.

Діти просили, щоб не брали такий великий борг на себе, не зважали на батьків зятя. Олена сказала, що самі будуть відкладати гроші, і зроблять ремонт для себе. А я так не можу. Бо батьки зятя у нас люди серйозні, якщо задумали, то зроблять так. А, якщо ми не дамо грошей єдиній доньці, то теж це буде якось не по-людськи. А нам хочеться мирно жити з родиною.

Після того, як свати поїхали додому у нас в хаті залишився запах їхніх дорогих парфумів, як нагадування мені про те, які ж ми різні за достатком люди. Я не могла забути про розмову з свахою і досі не знаю, що мені робити.

Воно ніби й добре, що свати дбають про дітей. Але хіба ми вженемось за ними, ми ж люди не багаті? А якщо вони завтра захочуть машину купити, то де ми гроші візьмемо? Навіть не знаю, чи варто нам зараз брати такі гроші в борг? У нас з чоловіком не великі зарплати. Хіба їхати мені зараз заробляти за кордон, але я там ніколи не була і не хочу.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page