Чоловікові від його бабусі дісталося в спадщину пів двокімнатної квартири, а друга половина – його двоюрідному брату.
Спочатку там жили ми самі, поки брат навчався. Місця нам вистачало, в квартирі було спокійно та тихо, я завжди прибирала, тримала все в чистоті і дуже раділа, що ми маємо свій дах над головою.
Потім у нас з’явився синочок, чоловік достатньо заробляв і ми були щасливою сім’єю. Та брат закінчив навчання і став шукати роботу. Приїхав він до нас і сказав, щоб ми одну кімнату звільнили йому, тепер він буде жити з нами.
Відтоді в нашому житті почалися зміни. Брат Орест постійно став приводити додому своїх друзів, мені іноді доводилося дитину вкладати спати декілька годин.
На кухні завжди гори брудного посуду і, звісно, в квартири ніхто крім мене не прибирає.
Брат чоловіка каже, що йому той бруд не заважає.
Я стала просити свого чоловіка, щоб продати цю квартиру, розділити гроші з Орестом, мої батьки готові доплатити гроші, частину візьмемо в кредит і зможемо купити двокімнатну квартиру.
Та чоловік проти кредитів.
– Якось люди живуть в комунальних квартирах роками, все влаштовує їх. Ще років 5 так поживемо, відкладемо грошей і тоді вже купимо своє власне житло, але кредитів брати я не хочу.
Я вже телефонувала тітці чоловіка, просила в неї поради. Вона не проти, щоб продати цю квартиру, сказала, що теж, поки працює і заробляє гроші, зможе синові допомогти і вони куплять йому окрему однокімнатну квартиру. Але її племінник, мій чоловік, проти цього продажу.
Нещодавно Орест сказав, що скоро одружиться і дружина теж житиме тут.
Я вирішила для себе, що якщо чоловік не погодиться на продаж квартири, я краще житиму зі своїми батьками.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
