Мені 29 років і я виходжу заміж. Весілля плануємо в січні. Ну як весілля – розпишемося, посидимо в кафе разом з найближчими друзями і родичами.
З Іваном ми зустрічаємося вже більше року. Йому 32, він працює архітектором на фірмі. Не багатій, але думаю, нам на життя вистачить. Але нещодавно Іван дуже здивував мене одною заявкою щодо нашого майбутнього життя і тепер я навіть не знаю, як розцінювати його слова: чи то як жадібність, то чи як правильний розрахунок.
Він сказав, що зі своїх зарплат ми будемо витрачати навпіл. Це як? Він пояснив, що кожен буде платити за себе, а якщо у когось немає грошей, то платить один, а другий повертає йому свою половину. Для мене це якось неприйнятно, це не відносини, а бізнес-схема якась. У моїх батьків завжди був спільний бюджет і ніхто не ділив гроші на мої і твої.
Коли ми вперше зустрілися з Іваном в кафе, я замовила собі тільки чай з тістечком, і чоловік одразу за все заплатив сам. Мене ще порадував такий його жест: перевірку на жадібність він пройшов вдало. Квіти теж були і походи в кіно, але всюди платив він сам.
Але з часом почало змінюватися. У Івана є своя квартира, і я частенько стала залишатися у нього. Квіти та подарунки «просто так» закінчилися.
Він розповідав про своє минуле: у нього була дівчина, вони з нею жили цивільним шлюбом. Розлучилися вони через її надмірну любов до його грошей. Вона сама працювала, але завжди залазила в його кишеню або картку, не в прямому сенсі, а просто змушувала все витрушувати – вона ж господиня в домі. Як наречений мені пояснив, що схема «віддай всю зарплату дружині» вже не працює, вона застаріла.
Я запитала, як він собі уявляє подружнє життя? Він каже: «Заробляємо ми обоє, розраховуємо, що нам платити за загальними рахунками і на їжу. Складаємося, решта витрачаємо на себе. Захотіла ти косметику, а я якийсь новий гаджет – купуємо самі за свої гроші, так само і з кредитами на майбутнє. Бракує грошей на свою покупку, то можна попросити в борг один у одного, але з обов’язковим поверненням.
Так само буде у всьому, навіть якщо ми разом підемо в ресторан, кожен платить за себе. Досить вже жити старими стереотипами, де всі чоловіки постійно повинні жінкам. Побачиш, що з таким договором буде менше непорозумінь в сім’ї. А якщо народитися дитина, то так само – вкладаємося навпіл».
Чесно кажучи, після такої розмови мені хотілося встати і піти, що я в принципі і зробила. Уже вдома з обуренням розповіла все своєму батькові, але він сказав: «Що ж я, телепень такий, твоїй матері це відразу не запропонував?! Але ж він у тебе мудрий хлопець, грамотно все розрахував! А я все життя на заначках! А якщо щось хочу собі купити, то йду «на поклон» до твій матусі, за своїми ж грошима! Але вона ще й вирішує: потрібно мені це чи ні, зате собі купує те, що хоче. Тримайся за свого нареченого, нормальний чоловік». Я просто ошелешена, невже всі чоловіки такі?
Зараз я взяла тайм-аут в наших відносинах з нареченим. Він не проти, сказав, що це навіть добре, що я розумно взяла час на роздуми: вийде у нас сім’я з такою схемою чи ні. З одного боку мені дуже неприємні ці розрахунки навіть в цивільному шлюбі до заміжжя, але з іншого боку: а чому б не спробувати?!
Але уявляю реакцію моїх подруг: вони ж мене засміють, що я знайшла собі жадібного чоловіка. Загалом, не знаю що робити, бо була не готова до такого.
Фото ілюстративне – psychbook.
