Мені 54 роки, я заміжня, у мене двоє дорослих доньок, в яких теж вже є сім’ї. Відколи я вийшла заміж, я поїхала з дому і стала жити в місті в квартирі чоловіка.

З мамою в селі залишилася жити моя старша сестра Валентина. Вийшло так, що Валентина не змогла влаштувати своє особисте життя, не щастило їй з кавалерами, в селі особливо наречених не було, а в місто Валентина не часто вибиралася. Наша мама кілька років була лежачою, то ж сестра її доглядала і на себе у неї часу не вистачало. Я дуже вдячна сестрі, що вона взяла на себе цю нішу, адже у мене сім’я, робота, двоє дітей, і я просто не змогла б все встигнути.

Мами не стало і Валентина залишилася в нашій хаті сама. Коли прийшов час оформляти спадщину, я відмовилася від своєї частки на користь сестри, але з умовою, що колись вона перепише будинок на одну з моїх дочок.

Валентину саму ми ніколи не залишали, приїжджали до неї щотижня на вихідних, допомагали з господарством, особливо коли починалися роботи на городі. І я, і мій чоловік не відмовлялися від роботи, все що треба, ми приїжджали і робили, так що сестра ніколи не відчувала недостачі чоловічої підтримки.

В середині жовтня у Валентини був ювілей, сестрі виповнилося 60. Ми знали, що вона нічого святкувати не планує, але зібралися і всією родиною з дочками і зятями приїхали до неї. Сестра одночасно і зраділа, і наче засмутилася. Я знаю Валентину, і відразу відчула, що щось не так.

Покликала я її в сторону, і кажу, давай, сестричко, зізнавайся, що сталося. Вона почала мнутися, а потім каже, що має новину, якій швидше за все ми раді не будемо, і тому і не знає, як нам це повідомити.

Виявляється, сестра надумала заміж виходити, один вдівець з села, її ровесник, зробив їй пропозицію. Планують вони жити у Валентини, тому сестра і захвилювалася, як ми до цього поставимося, адже будинок вона обіцяла дочці моїй переписати.

Я засміялася і обійняла Валентину, їй 60 минуло, а вона як дитина просить дозволу стати щасливою. Звичайно, я сказала, що щаслива за неї, і що негайно хочу познайомитися з майбутнім родичем. Зрадів новині і мій чоловік, тепер і йому буде чоловіча підмога і чоловіче товариство. А будинок? Він не важливий, у дочок моїх поки все добре, а далі побачимо. Ми всі дуже хочемо, щоб наша Валентина хоч зараз відчула, що таке жіноче щастя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.