– Ось так недобре мені було якось в минулому році, десь приблизно в середині літа, прямо на дачі так сталося! – розповідає 65-річна Наталя Василівна. – Добре, що мій син зі своєю дружиною були в гостях якраз тоді в мене. Якби не вони, то прямо не знаю, що було б тоді зі мною, навіть думати про це не хочеться зовсім. Взяли мої діти мене в свою машину, і відразу в столицю, в лікарню повезли швиденько. Невістка моя там знайомих своїх за пару хвилин знайшла, через родичів, поки їхали, здзвонилася з ними. Я лежала на задньому сидінні. Там спеціалісти мене так гарно відразу оглянули і залишили у себе, призначили стаціонарне лікування.
Добре, що у невістки Олесі родичі – лікарі. Порекомендували, до кого потрібно краще звернутися, в хорошу клініку, там все зробили в кращому вигляді, швидко та якісно.
– Вперше в житті так зі мною носилися, наче я якась важлива персона! – розповідає Наталя Василівна. – Всі ввічливі такі, люб’язні такі зі мною! В окремій палаті лежала я весь час, їжу мені приносили, коли краще стало, найкращу. Просто як у казці там була, не лікарня, а санаторій якийсь!
Треба сказати, що і випадок був серйозний, оскільки все запущено дуже. Але в підсумку все обійшлося. Син з невісткою були поруч весь цей час, все організували і сплатили, і навіть кілька тижнів після виписки оточували Наталю Василівну турботою.
– Вдома все прибрали перед моєю випискою, чистоту навели! – розповідає пенсіонерка з гордістю та задоволенням. – Вже не знаю, чи самі, чи викликали когось на дім. Холодильник заповнили мені продуктами повністю, ліки купили всі потрібні, які мені приписали. Мені важкого піднімати не можна було, нахилятися теж – замовляли доставку продуктів додому, поки краще не стало, домробітницю свою Олеся мені надсилала, вона на перших порах допомагала готувати і прибирати. Вони, звичайно, дуже мене виручили в той важкий для мене період, син з Олесею. Не уявляю, що б робила, якби все це сталося, коли я на дачі була одна.
А через пару місяців після того, коли Наталя Василівна відчула себе краще, невістка сказала, що у неї до свекрухи є серйозна розмова. Після того Наталя Василівна запросила їх до себе на чай.
– Олеся відразу почала відверту розмову зі мною, – згадує сумним голосом пенсіонерка. – Каже, Наталю Василівно, ми хочемо вам запропонувати заповіт оформити на Степана, ну, на сина вашого. Живіть, звичайно, до ста років, але ви ж бачите, що здоров’я з роками не покращується, проблеми з’являються, а далі їх буде більше. Без грошей і зв’язків, поодинці літній людині складно в наш час. Якщо, мовляв, хочете, щоб ми допомагали і надалі, шукали фахівців, домовлялися, а в майбутньому і доглядали вас – все в ваших руках. Оформіть заповіт на Степана, і ми вас одну не залишимо ніколи.
Дітей у Наталі Василівни двоє: син Степан і дочка Світлана. Степан – цілком успішний, багатий чоловік, у них з дружиною своя квартира, машина, гарна робота у обох. Дітей ось тільки немає. Народжувати Олеся не хоче. Ще на зорі спільного життя з Степаном висловилася на цей рахунок досить серйозно – діти це не її. Цього року Олесі вже сорок, і, напевно, питання з продовженням роду можна вважати закритим остаточно.
Зате у Світлани дітей аж троє – син-підліток від першого шлюбу і майже дворічні дівчатка-двійнята від другого. Онуків своїх Наталя Василівна обожнює, багато допомагає дочці з ними.
Матеріально Світлана живе набагато гірше брата – у них з чоловіком кредит, який вони платять з великими труднощами. Зараз Світлана в декреті, так що непросто подвійно. Вони дуже економлять на всьому, і Наталя Василівна намагається їм допомогти – підсовує дочці гроші постійно і продукти, передає дачний урожай – кабачки, морква, зелень, ягоди. Батьки зятя теж щось дають молодій сім’ї на полегшення їм життя.
– Олеся каже мені, – ось скільки разів Світлана за три тижні до вас в лікарню прийшла, можете сказати? – продовжує розповідь про розмову з невісткою Наталя Василівна. – Жодного разу! А я кажу – ну так у неї діти на руках! Діти їх нікуди, в палату теж з ними не можна. І потім, що там робити їй. А так Світлана дзвонила регулярно, як тільки мене в палату перевели. А Олеся каже – ось так завжди і буде. У Світлани вічно не буде часу, грошей, можливості допомагати, у неї діти. Допомагати вам буде Степан.
– Ну, логічно.
– Тому, мовляв, ми і хочемо, щоб ви оформили заповіт на сина. Це справедливо, всі так роблять – хто матір доглядає, тому і майно. А якщо, каже, не хочете заповіт робити – ваше право. Але наступного разу не ображайтеся: ми з чоловіком будемо допомагати рівно наполовину, все самі тягнути на собі теж не будемо, повірте нам це важко. Друга частина – зі Світлани. Думайте! Ми зателефонуємо.
– Взяла мене просто своєю переконливістю! – сердиться Наталя Василівна. – Кожен день калатали – ну що ви вирішили, мовляв? У підсумку я сказала, що зроблю заповіт. Поїхали до нотаріуса, все оформили на мого сина. Ну, нічого не скажу, син з дружиною мене не забували всі ці дні, поки люди з травня сиділи по домах, а стареньким людям взагалі не рекомендували виходити на вулицю. Продукти мені замовляли, все привозили кур’єри. Скінчилися обмеження – по фахівцях мене провели. До стоматолога мені вже давно треба було. Син і його знайшов, і все оплатив, так що я тепер з зубами навіть я хорошими, ось.
І все б добре, тільки пригнічувала Наталю Василівну якась незрозуміла образа, чи що, на цю «платну» допомогу.
– Тобто виходить, що якби не квартира, то і допомагати мені не треба, чи що? – розводить вона руками. – Що значить – «половина з Свєти»? Ну от немає у Свєти грошей зараз зовсім, а мене зуб турбує. То що виходить, нічого не робити, бо у Свєти немає можливості.
Наталя Василівна – людина старого ґатунку, і їй ці грошові відносини важкі і незрозумілі. Вона ростила двох дітей одна в непрості роки, і жодного разу синові не сказала – ось тобі половина велосипеда, а другу половину йди, питай у свого батька. Так теж не можна.
– Син взагалі мені не сподобався в цій історії! – зітхає жінка. – Олеся мені якісь умови диктує з цим заповітом, а він сидить, ложечкою по блюдечку водить, очі опустив. Та ну! Загалом, думала я, думала, і зробила погану річ. Сходила знову до нотаріуса, і переоформила заповіт. Зробила інше – квартиру повністю дочці переписала, там діти малі, їм потрібніше. Ну а дача – синові. Йому чисто символічно, дача проста у мене зовсім, недорога. Може, за трішки її продадуть. Але їм багато грошей навіщо? Дітей у них немає, та й не планують зовсім щось вони я бачу, квартира є хороша.
– А сказали дітям про новий заповіті?
– Ні. Не стала говорити ні синові, ні Олесі, невістці своїй. Не хочу знову все це вислуховувати. Дізнаються про все свого часу. Майно моє, врешті-решт, і ділю так, як вважаю справедливим.
Наталя Василівна тепер живе спокійно, бо знає, що доньку з дітьми не обділила.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pxhere.
