fbpx
Життєві історії
В середу мені зателефонував син, спочатку запитав, як я себе почуваю, а потім відразу перейшов до справи – запропонував мені уже зараз переписати свою квартиру на його сина. В принципі, для онука мені нічого не шкода, але я не впевнена, що це рішення буде правильним. Я все частіше задумуюся над тим, щоб переписати квартиру якійсь благодійній організації, яка догляне мене в старості

Мені 67 років, я ще добре себе почуваю, але нещодавно почала серйозно задумуватися над своїм майбутнім. З чоловіком я давно розлучена, мій єдиний син живе окремо разом з своєю дружиною і сином.

Син живе в сусідньому містечку, що за 60 км від нашого селища, то ж приїжджає рідко, в основному на свята. У мене є двокімнатна квартира і пенсія, також я ще підробляю, мию під’їзди, то ж поки у сина нічого не прошу. Але здоров’я з кожним днем стає все гіршим, і я розумію, що прийде час, і мені буде потрібна стороння допомога, та я не впевнена, що мені буде кому допомогти.

Звучить це все дуже сумно, але це дійсно так. Багато людей не дуже-то і хочуть ставати батьками, але роблять це, тому що боятися того, що вони будуть абсолютно нікому не потрібні в старості. Я вже теж в такому віці, коли про це пора задуматися. Але які шанси, що за мною буде доглядати мій син, невістка чи внук? На жаль, шанси на це не такі вже й великі.

Я це вже не раз бачила на практиці. У моєї сусідки троє дітей. Вона їм завжди допомагала, онуків виростила. Але коли хворіти почала і їй самій потрібна допомога стала, то діти від неї відмовилися. Всім ніколи, у всіх справи, всі зайняті.

У мене є подруга, яка працює в одній благодійної організації, яка допомагає саме таким людям похилого віку. Так ось, вона каже, що розраховувати на дітей і їх допомогу взагалі не варто. Дуже часто буває таке, що у дітей просто немає грошей на те, щоб допомагати своїм батькам – адже вони і самі ледве зводять кінці з кінцями.

Погодьтеся, що коли трапляється справжня біда, людина починає сильно хворіти і дуже потребує допомоги, то реально йому мало хто може допомогти. Діти, друзі, знайомі можуть тільки співчувати і говорити: «Тримайся! Тримайся! Все буде добре». Чому так відбувається? Та тому що ці люди самі мають потребують допомоги та підтримки: у них немає ні потрібних знайомств, ні грошей.

В середу мені зателефонував син, спочатку запитав, як я себе почуваю, а потім відразу перейшов до справи – запропонував мені уже зараз переписати свою квартиру на його сина. В принципі, для онука мені нічого не шкода, але я не впевнена, що це рішення буде правильним. Я все частіше задумуюся над тим, щоб переписати квартиру якійсь благодійній організації, яка догляне мене в старості.

Я думаю, що мені треба збирати гроші, дбати про своє здоров’я і шукати для себе гарну організацію, де можна буде доживати свої останні роки, бо на рідних дітей надії мало.

Я була недавно в одному такому закладі. Бачила, як там живуть люди похилого віку. Для них там проходять творчі вечори, їм там показують фільми. У них там є можливість спілкуватися зі своїми однолітками. Це набагато краще, ніж сидіти самій у квартирі, нудьгувати і розуміти, що ти не потрібна навіть своїм рідним дітям.

Як ви думаєте, я права? Чи все-таки треба сподіватися на своїх дітей?

Фото ілюстративне – nastroy.net.

You cannot copy content of this page