fbpx
Життєві історії
В селище до батьків чоловіка ми приїжджаємо рідко, бо там всі родичі і досі на нас ображаються, що ми не запросили їх на своє весілля. Ситуація склалася наступна: ми сказали, що ніякого весілля не буде, а наші батьки стояли на своєму – весіллю бути, бо інакше родичі їх не зрозуміють. Ми настояли на своєму – купили квартиру і вважаємо, що зробили правильно

Мені 28 років. Ще задовго до весілля я почала збирати гроші на свою окрему квартиру. З батьками жити я не хотіла. Нам з сестрою залишилася квартира в спадок від бабусі, яку потрібно було якось ділити, тому я хотіла саме своє житло.

З Олександром ми зустрічалися рік, потім вирішили одружитися. Наші батьки з обох сторін відразу завели мову про святкування, почали складати довгі списки родичів і знайомих, які мають бути на нашому торжестві.

Але я була проти дорогого свята на один день. У мене вже був досвід, моя рідна сестра виходила заміж, батьки зробили їй велике весілля. В результаті – викинуті на вітер гроші. З чоловіком вони розійшлися через півтора року.

І в цій ситуації мені було шкода в першу чергу гроші, витрачені на весілля. Тому, коли розмови починали заходити про весілля, я намагалася переконати усіх, що  це нам не потрібно. Якщо вибирати між квартирою і весіллям, я вибираю житло! Та й весілля максимум на половину окупається подарунками від друзів і родичів. Скільки я у своїх знайомих не питала, приблизно так і було.

Батьки чоловіка були різко проти такого рішення, вони хотіли весілля для єдиного сина і щоб було все як треба. Вони живуть в селищі, мають велику родину, з якою хотіли розділити радість від одруження єдиного сина. Якщо рахувати кількість народу, скільки повинно було бути на весіллі, щоб ніхто не образився (родичі і друзі мають властивість ображатися, якщо їх не запросили), то виходило приблизно 100 чоловік, а це пристойна кількість.

Тобто сума за ресторан, машини і так далі виходила пристойна і з мрією про власну квартиру я могла б розпрощатися.

Ситуація склалася наступна: ми сказали, що ніякого весілля не буде, а наші батьки стояли на своєму – весіллю бути, бо інакше родичі їх не зрозуміють. В результаті вони на нас образилися і не спілкувалися з нами кілька місяців.

Я вже навіть не знала, що робити. Але нам пощастило, батьки чоловіка нарешті зрозуміли, що не грати весілля – це найкраще рішення. Мої батьки, які теж зрозуміли після першого весілля, що це непотрібна витрата грошей, підтримали дане рішення.

З чоловіком ми просто розписалися в РАЦСі, а ввечері з батьками відзначили в ресторані цю подію. У весільну подорож ми полетіли на два тижні в країну моєї мрії – Іспанію.

А через рік купили свою власну квартиру. Звичайно, довелося взяти невелику суму в кредит але це там і щомісячний платіж був невеликий.

Правда, в селище до батьків чоловіка ми приїжджаємо рідко, оскільки там всі родичі і досі на нас ображаються, що ми не запросили їх на своє весілля…

Фото ілюстративне – pomestie-park.

You cannot copy content of this page