fbpx
Життєві історії
В село Зоряна повернулася лише для того, щоб повідомити мамі новину – вона виходить зaміж. Автобус приїхав, коли вже смеркало. На зупинці випадково побачила Івана. – Я шукав тебе, я для цього навіть розлучився. Після важкої розмови вранці дівчина зателефонувала нареченому, щоб сказати йому щось дуже важливе

В село Зоряна повернулася лише для того, щоб повідомити мамі новину – вона виходить зaміж. Автобус приїхав, коли вже смеркало. На зупинці випадково побачила Івана. – Я шукав тебе, я для цього навіть розлучився. Після важкої розмови вранці дівчина зателефонувала нареченому, щоб сказати йому щось дуже важливе.

Зоряна вперше за п’ять років наважилася приїхати в село. У неї була радісна новина, яку вона хотіла сказати мамі не по телефону. Олександр зробив їй пропозицію, вона виходить заміж.

Дівчина знала, якою щасливою ця новина зробить її маму. Вона згадувала материні слова: – Зачекай, донечко, Іван, видно, не твоя доля. Твоя тебе обов’язково знайде.

І знайшла таки. Правда, аж в столиці, хто б міг подумати. Зоряна вчилася в університеті в обласному центрі, там і роботу знайшла. А потім її і ще кількох дівчат з роботи відправили на конференцію в Київ. Там вони з Сашком і зустрілися вперше.

Цих карих оченят Олександр забути не зміг. Зоряна повернулася додому, а Сашко шукав нових зустрічей. Так тривало пів року. Хлопець, зрозумівши, що не бачить свого майбутнього без Зоряни, наважився зробити їй пропозицію.

Вона погодилася, і тепер, щаслива їхала додому, щоб сказати все матері.

Автобус приїхав в село коли вже смеркало. Зоряна вийшла на зупинці і враз її ніби підкосило. Біля чорної автівки стояв Іван.

Звідки він тут узявся? Люди казали, що він теж давно живе в столиці. Ну навіщо ця зустріч зараз, коли вона майже вгамувала той біль, якого він їй колись завдав.

Перед очима усе попливло. Зоряні було 18, коли на дискотеці вона познайомилася з Іваном. Чоловік відразу сподобався дівчині, він був зовсім не схожий на сільських хлопців – доглянутий, з вишуканими манерами, на дорогому авто.

У них зав’язався бурхливий роман. Дівчина не чулася від щастя. Та раптом новина – Іван зізнався, що вже три роки, як одружений, і вдома, в столиці, його чекають дружина і маленька донечка.

Сказати, що для Зоряни це був кінець світу, не сказати нічого. Дівчина змарніла, мама вже й не знала, що робити.

Наближався вересень, Зоряна поїхала на навчання, а мама щодня вмивалася слізьми, просила Бога, щоб не карав її єдину доньку, щоб вберіг її.

За 5 років історія вже набула трохи сіріших відтінків, Зоряна вже майже не згадувала своє перше кохання. І ось знову доленосна зустріч.

Іван відразу впізнав Зоряну, ні він не йшов, він біг.

-Не знаю, як у тебе зараз склалося життя, – почав Іван, але я не можу без тебе. Я розлучився і приїхав шукати тебе.

Дівчинко моя, ти навіть не уявляєш, що ти для мене значиш. Ти моя, чуєш, моя.

Іван накинувся на Зоряну і почав палко обнімати і цілувати її.

Дівчина відштовхнула Івана, до кінця не розуміючи, що коїться.

Вони присіли в кафе, Іван розповів, що після зустрічі з нею, уже не хотів, і не міг жити з дружиною. Розлучився, доньці помагає, а хоче бути тільки з нею, з Зоряною.

Зоряна слухала слова коханого і не могла зрозуміти, чому саме зараз він їх говорить. Якби він це сказав 5 років назад… А як же Сашко, вона ж погодилася стати його дружиною.

Додому Зоряна повернулася пізно. Мама не спала, чекала доньку.

-Що мені робити, мамо?, – кинулася Зоряна в обійми своїй найріднішій людині. І все їй розповіла.

З кожним словом мама ставала все сумнішою. А потім розплакалася:

-Видно, доню, доля в жінок у нашому роді така. Настав час тобі все розповісти.

Ти народилася тому, що у мене була дуже схожа ситуація. Я теж, в свій час, покохала одруженого. Спочатку не знала, а потім було вже запізно, бо ти мала з’явитися на світ.

Заміж мала виходити за доброго парубка з нашого села, та коли дізналася, що чекає дитину, не захотіла завдавати йому сорому, тому й поїхала далеко-далеко, туди, де ніхто мене не знає.

Чужу сім’ю руйнувати – то великий гріх. Бач, як усе вийшло. Я думала, все забулося, Бог не згадає це, принаймі тобі. Та бачиш доню, яке воно, колесо долі.

Зранку задзвонив телефон. 30 пропущених, ого!

-Сонечко моє, ти де пропала? Я дуже хвилювався. Ти весь вечір не брала слухавки. Що сказала мама?

Зоряна дуже зраділа, почувши голос Сашка:

-Благословляє нас мама, але ти маєш особисто приїхати, у мами моєї руки просити. У нас в селі такий звичай.

-Без проблем. Чекайте, завтра буду.

Автор Олеся Біла.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.