fbpx

В село Святослав повернувся всього на кілька днів, його рідний брат одружував сина. Не сподівався він на зустріч з коханою через тридцять років. Коли старенький батько побачив на порозі цю немолоду пару, яка схилилася в поклоні перед ним для благословення, то зрозумів, яку помилку колись зробив

Василина та Святослав жили в одному селі. Дуже вже припала до душі дівчина Святославу, то ж вирішив часу не гаяти і просити руки коханої в її батька, згідно з тогочасними традиціями.

Всі дивилися на їх величезну любов і заздрили. І все було б добре, якби не зла доля. З певних, нікому не відомих причин, не захотів батько дівчини такого зятя і строго заборонив молодим зустрічатися. Як не просили його і діти, і сусіди, і сам хлопець, але батько стояв на своєму.

– Ні, хлопче, не віддам я за тебе свою дочку. І навіть не проси. Не пара ти їй, не гідний її.

Не одну ніч проплакала Василина, але все ж проти волі батька не пішла, тоді такий закон був: поперек волі батька ні в якому разі не стояти. Через деякий час віддали дівчину за іншого (як думалося батькові, він буде хорошою партією для його дочки).

А хлопець пішов в солдати, щоб не бачити і не зустрічатися з коханою, але вже чужою жінкою. Пізніше, десь на чужині, теж одружився і там залишився життя своє доживати.

Але навіть через величезну кількість часу не забули вони один одного. Уже й не сподівалися на те, що будуть коли-небудь разом, але доля, яка спочатку розвела їх, а потім знову звела, вирішила інакше.

Волею випадку зустрілися вони якось знову. І хоча минуло вже аж тридцять років, а як побачили один одного, то очей відвести не змогли, так і стояли, як укопані.

Тридцять років – це немало. Василина на той час уже була вдовою. З чоловіком життя у неї відразу не заладналося, можна сказати, жодного дня щасливою вона з ним не була. І хоч не помолодшала вона за ці роки, але краса її нікуди не зникла.

Святославу теж життєва дорога не медом була помазана. Теж залишився без дружини, яка подалася у світи, залишивши йому дітей на виховання. Зараз діти вже виросли і створили свої сім’ї, то ж чоловік був повністю вільний від будь-яких зобов’язань.

В село Святослав повернувся всього на кілька днів, його рідний брат одружував сина. Не сподівався він на зустріч з коханою. Але після того, як вони зустрілися, так уже й не розлучалися. Не було у них тепер причин для розлуки, тому що старенький батько давно вже свою помилку зрозумів. Коли побачив на порозі цю немолоду пару, яка схилилася в поклоні перед ним для благословення, то сльози хлинули з очей від смутку і від радості. А в тому радість була, що доля все-таки дала йому можливість виправити помилку, яку колись зробив.

Довго і щасливо жила пара в рідному селі. Цінували і любили один одного до останнього подиху. Ось що значить справжня любов. Про таку любов не забувають ніколи, і роками носять її в своєму серці…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page