Моя мама живе в селі, і зрозуміло, вона хоче, щоб ми на свята їхали до неї в село.
Та я не люблю цього робити, бо там вся увага приділяється лише моєму брату. А після цього разу я взагалі вирішила, що вже до них взагалі не поїду.
У мене є молодший брат Віктор, різниця у віці у нас дванадцять років.
Рідні ми лише по мамі, бо ми – діти від різних шлюбів.
Свого батька я ніколи не бачила, я просто не знаю його, бо він кинув нас з мамою, коли мені навіть не виповнилося і року. За весь цей час він ніяк нам не допомагав матеріально.
Коли мені було десять років, мама вдруге вийшла заміж, і в цьому її шлюбі уже народився брат.
Вітчим мене не любив, тому коли у нього з’явилася власна дитина, мене віддали в інтернат, і додому я приїжджала тільки на вихідні та канікули.
Вітчим любив оковиту, часто влаштовував вдома розборки, тому спокійне життя нам навіть не снилося.
Під час їхніх сімейних сцен я завжди заступалася за маму. Через це вітчим ще більше не хотів, щоб я приїжджала додому.
З братом було все по-іншому, Віктора я сильно любила, і він мене теж.
Коли Віктору вже було років двадцять, його батько пішов до дружини свого рідного брата, яка на той час вже була вдовою і вони поїхали жити в інше місто до її дітей.
Свою частину будинку він залишив моєму братові, а я вже була одружена і жила з чоловіком в іншому місті.
У нас усіх своє, доросле життя.
Брат вже живе з сім’єю окремо, у нього трикімнатна квартира, а мама – одна, в нашому будинку.
Я живу з свекрухою в двокімнатній квартирі.
В одній кімнаті – мама чоловіка, в іншій – ми з чоловіком і нашим дорослим сином.
У маминому будинку є і моя частка і всі ці роки я намагаюся вмовити брата продати мамин будинок, купити мамі однокімнатну квартиру, а ми заберемо свої частини грошима.
Він не згоден на такий варіант і говорить: «Приїжджай і живи, ніхто тебе виганяти не збирається. А раптом я розлучуся, де тоді буду жити»?
Кожен мій приїзд ми намагаємося вирішити цю проблему, але все так і триває вже майже двадцять років.
А цього року взагалі, мама заявила, що вони з братом вирішили, що я можу до неї переїжджати, але сама, без чоловіка!
Ну це вже взагалі! Такого я від них не очікувала!
З чоловіком ми прожили тридцять два роки, у нас дорослий син.
І я повинна кинути сім’ю, роботу, мені залишилося три роки до пенсії, і переїхати в маленьке містечко, щоб допомагати мамі, а потім жити там з дозволу брата?
Не розумію, як таке їм взагалі могло прийти в голову?
Після цього разу, я зрозуміла, що мені потрібно просто перестати спілкуватися і з братом, і з мамою, не їздити до них взагалі!
Хоч це мої найрідніші люди, але я як була зайва в родині, так і зараз я для них чужа.
Як ви вважаєте, це рішення буде правильним?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
