Відколи Ірина в Італії, щонеділі зранку вона йшла в церкву, а потім в парк на лавочки, щоб поговорити з такими ж заробітчанками як вона.
Кожна розповість свою історію і вже на душі стає легше.
В той день Ірина прийшла до подруг за порадою, бо не знала, що їй робити. В Італії вона вже майже 20 років. Поїхала з дому, відсвяткувавши свій 40-річний ювілей.
З мамою залишила своїх дітей, 18-річну доньку і 15-річного сина.
Роботи вдома не було, чоловіка цікавили лише друзі і чарка, тому Ірина прийняла рішення про розлучення.
Мама не втручалася, сказала, ти доросла вже, роби, як знаєш.
За дітьми обіцяла дивитися, хоч і мала вже 67 років, та була ще міцна і моторна, сама справлялася з усім домашнім господарством. Ірина знала, що залишає дітей в надійних руках.
Ірину мама виховувала одна. Батька свого вона ніколи не знала.
Отак привела Василина на світ донечку, Іринкою назвала, і жила заради цієї дитини.
Навіть своїм батькам не розповіла таємниці, через що вони вдома її не прийняли.
Пригріла її з немовлям біля себе їхня далека родичка, у якої не було своїх дітей.
Так і жили вони разом, а коли тої не стало, вона свою хату і переписала на Василину. Нехай маленька, напіврозвалена і стара, але все ж, своя.
Коли Ірині виповнилося 19, вона зустріла Василя, хлопець був з сусіднього села.
Позустрічавшись трохи, вирішили одружуватися. Василина прийняла зятя до себе в хату.
Незабаром і двійко діточок народилося. Тішилася Василина онуками, тепер всю свою любов і турботу віддавала їм.
А Ірина все частіше почала помічати, що помилилася у виборі чоловіка і батька для своїх дітей.
За всі роки, що вони прожили разом, чоловікові не прийшла думка зробити ремонт вдома чи, взагалі, думати про зведення нової хати, бо ця вже зовсім стара.
Василь все більше прилягав до чарки, а Ірина все частіше думала про розлучення і про те, як допомогти дітям.
Першою в Італію поїхала її сусідка. Ірина, все добре обміркувавши, теж наважилася на цей крок.
Треба сказати, що жодного разу вона про це не пошкодувала. Було важко, особливо на початках. Але зате у Ірини зараз найкрасивіший будинок в селі.
Діти виросли. Доньці вона купила квартиру. Але кілька років тому дочка з зятем і дітьми переїхала на постійне проживання в Чехію, зятю там запропонували гарну високооплачувану роботу.
Ірині залишається лише порадіти за доньку.
В селі, в будинку на два поверхи, який Ірина звела за зароблені в Італії гроші, залишився син з невісткою. Нещодавно Ірина допомогла сину придбати автомобіль.
Тепер збирає гроші, щоб купити ще й квартиру, бо невістка з міста і в селі жити не хоче.
Ще донедавна її 87-річна мама була повною сил, наводила лад вдома, поралася на городі.
Але вік бере своє, все почалося з того, що мама почала втрачати пам’ять.
Зараз періодами – то нікого не впізнає, то щось пригадує. Таку людину саму вдома без догляду залишати не можна.
От і стала бабуся обузою для сина Ірини і його дружини.
Син зателефонував Ірині в Італію і сказав, щоб та поверталася додому і гляділа свою матір сама.
У нього через це почалися негаразди в сім’ї – його дружина не має наміру обходити чужих людей, а йому самому ніколи, бо постійно на роботі.
Ірина б з радістю кинула все і поїхала б додому до мами. За 20 років вона вже достатньо заробила.
Але вже рік, як вона зустрічається з одним італійцем, Артуро.
З цим чоловіком вона познайомилася випадково, в магазині. Він ровесник Ірини, вдівець, без дітей. Живе з своїм літнім батьком. Ірина якраз зараз працює у них, доглядає дідуся.
Вперше в житті Ірина почувалася щасливою жінкою, бо з чоловіком щастя так і не зазнала.
Але тепер їй доведеться робити непростий вибір між коханням і мамою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
