Діти поїхали додому, так нічого і не зробивши. На подвір’ї валялися граблі, якими син обіцяв зібрати опале листя, але йому руки так до цієї справи і не дійшли.
Мені стало дуже сумно і прикро, бо усвідомила нарешті, що виростила я двох егоїстів.
Не скажу, що не люблю своїх дітей, але останнім часом вони мене якось розчаровують. Напевно, я сама винна, що зараз так є, бо все життя я намагалася вирішити всі проблеми за них, і тепер, коли мені самій потрібна допомога, вони просто не вміють і не хочуть допомагати.
Дітей у мене двоє: син, 38 років, і донька, 40 років. Обоє мають власні сім’ї, і живуть окремо.
Я в свій час 17 років в Іспанії працювала, кращі свої роки на заробітках провела, аби дітям своїм допомогти, щоб у них не гірше, ніж в інших все було.
Першою донька вийшла заміж, і я на весілля молодятам двокімнатну квартиру в новобудові подарувала. Донька замість того, щоб подякувати, стала плакатися, що у них грошей на ремонт немає, адже відомо, що витрати на ремонт в новобудові приблизно дорівнюють сумі придбаної квартири.
Я думала, що сваха допоможе – з мене квартира, а з неї ремонт, та вона відмовилася, сказала, що таких грошей у неї зроду не було.
У мене не було іншого виходу, як допомогти зробити ремонт і меблі ще й купила. Так що, можна сказати, доньку я забезпечила повністю.
Син одружився відносно недавно, то ж я встигла і йому на квартиру назбирати, але, врахувавши свої минулі помилки, я вже не брала новобудову, а взяла непоганий варіант – двокімнатну квартиру в обжитому будинку, де нам довелося зробити лише легенький косметичний ремонт.
Зате, грошей вистачило ще і на машину, син дуже хотів мати авто теж.
Я завжди вважала, що якщо я так до дітей – з відкритою душею, нічого їм не шкодуючи, то і вони до мене так само мали б ставитися.
Через не дуже добре самопочуття я була змушена повернутися додому, зараз живу сама в своєму будинку в селі.
Дім у мене гарний, собі я теж ремонт зробила, так що жити мені комфортно, є всі зручності. Але в селі постійно багато роботи, і мені одній важко, тому на вихідні я кличу дітей до себе, в надії, що основну частину роботи зроблять вони.
Але мої діти працювати не звикли, приїхали, покрутилися, і стали додому збиратися. І так щоразу – начебто, і приїжджають, але толку з тих приїздів нема ніякого.
Коли в мене ще були заробітчанські гроші, які я з собою привезла, то вони більш охоче приїжджали, бо я їх з пустими руками додому не відпускала. А тепер гроші закінчилися, і донька з сином просто не хочуть приїжджати, а якщо і зроблять над собою зусилля, приїдуть, то і так толку з них мало.
Так що з понеділка доведеться мені самій все робити, або когось найняти і гроші заплатити. Ось такі справи.
Сумно мені, поведінка моїх дітей мене дуже засмучує, але що я можу з цим зробити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
