В селі люди зараз орають городи, саджають картоплю, грядки, а моя мама не хоче цього робити, каже, що втомилася.
Цю зиму моя мама щодня телефонувала мені, говорила, що вже немолода, важко самій в селі. Взимку були сильні морози, то вона сказала, що втомилася топити в грубці, а газу у неї немає.
Вона майже щодня дзвонила мені, просила, щоб ми з чоловіком забрали її до себе в місто. Вона обіцяла дивитися за дітьми і шукати собі якийсь підробіток, мама каже, що в місті людям легше живеться.
Моїй мамі 63 роки, вона ще не стара людина, її сусідка і в 72 все сама робить, бо чоловіка давно не стало, син і донька приїжджають до неї з сім’ями по можливості і вона своїм дітям не набридає, не проситься до них, а навпаки, каже, що поки ще ходить, то житиме в селі, в місто вона жити не хоче.
Моя мама ще не дуже стара жінка і мій чоловік говорить, що вона ще цілком може впоратися сама. Але вона вже майже пів року просить мене, щоб я забрала її в місто до себе. Але ми з Петром і двома доньками живемо в двокімнатній квартирі. Куди я її заберу. Але вона не розуміє, говорить, що готова спати на кухні. Але я навіть не уявляю, як це може бути. Що це за життя?
Я її вмовляю щоразу, щоб вона мене зрозуміла, я обіцяю, що доглядатиму її на старості, але зараз забрати її до себе не можу, адже маю сім’ю, їй ніде жити у нас. Мама ще колись ніби розуміла мене, а цієї весни сказала різко, що ні картоплі, ні грядок садити не буде, город навіть не орала. Корову продала жінці з сусіднього селі і вже пакує торби.
Я вже сили немаю. Не знаю, як мені говорити з мамою, щоб вона мене зрозуміла? Я вже не знаю, як мені діяти?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – suspilne.
