Нещодавно я позичила гроші подрузі, і тепер не знаю, як повернути борг. Коли треба постояти за себе, я не можу цього адекватно зробити. Звичайно, можу спробувати огризнутися, але якщо мова йде про дружні стосунки, то я завжди намагаюся якомога лояльніше ставитися до людини, щоб не образити її незграбним словом чи вчинком.
Мені часто здається, що цією моєю якістю користуються всі, кому не лінь, але я завжди намагалася знайти виправдання таким людям. Та й чого можна вимагати від людини в наш непростий час, коли кожен бореться за своє місце під сонцем будь-якими доступними їй способами. Але від Людмили, моєї подруги я, наприклад, не очікувала такого підступу. Мені чомусь здавалося, що вона чесна і порядна людина, що я завжди можу покластися на неї, і вела себе з нею відповідним чином. Але на ділі все виявилося не так.
З чого все почалося. Ми з Людмилою дружимо вже кілька років. Я місцева, а вона приїжджа. Я живу вдома, з батьками, а Людмила знімає квартиру. Не так давно вона поскаржилася мені, що у неї немає грошей, щоб оплатити житло. І якщо вона не зробить це найближчим часом, то господиня просто вижене її на вулицю.
Сумна подруга сказала: «Доведеться кидати навчання і їхати додому». І тут же додала: «Може, позичиш мені 2 тисячі?». Я і виручила, адже хіба можна відмовити подрузі? Та ще в такій ситуації? До себе пожити я її запросити не зможу, батьки не погодяться з тим, що в будинку буде чужа людина, та й мамі Людмили не дуже подобається.
Звичайно, я допомогла. Подруга пообіцяла повернути гроші протягом двох тижнів. Минуло вже майже два місяці, а грошей як не було, так і немає. І що мені робити? Людмила мова про борг навіть не заводить.
А в понеділок вона мені зателефонувала, і сказала, що замовила собі по інтернету куртку, про яку давно мріяла. Зараз на тому сайті знижки. Запитала мене, чи не хочу я також щось замовити. Я вибрала собі плащ, який коштував якраз 2 тисячі, і сподівалася, що в рахунок боргу подруга оплатить мені цю покупку. Але Людмила попросила мене скинути гроші їй на карточку. Якщо наші покупки будуть оформлені одним замовленням, то ще буде знижка.
Одним словом, за плащ я сама заплатила. Про борг Людмила мовчить. За весь цей час я не почула від неї ні слова про гроші. Вона жодного разу не запитала, чи не можу я почекати ще трохи, наприклад, або хоча б сказати, що їй поки нічим повернути борг.
А самій мені ніяково заводити цю розмову. Я соромлюся торкатися цієї делікатної теми. І якось боюся поставити її в незручне становище. Я розумію, що це нерозумно, адже мова йде про мої власні гроші, врешті-решт, я маю повне право отримати їх назад. Але це так я думаю. А коли справа доходить до розмови, у мене просто язик не повертається нагадати їй про борг. А сама вона мовчить.
Що мені робити? Тема ця нею не зачіпається, вона сама веде себе так, як ніби взагалі забула про борг. Все-таки правильно кажуть: «Хочеш втратити подругу – позич їй грошей».
Фото ілюстративне – carersleeds.
