Я ніколи не думала, що опинюся перед таким непростим вибором, мені зараз треба обирати між особистим щастям і своєю дитиною.
Справа в тому, що чоловік, який зробив мені пропозицію, не готовий прийняти мого сина.
Знаю, що зараз більшість жінок накинеться на мене зі словами – а що тут думати? Але не все так просто.
В Польщі я працюю вже чотири роки. Поїхала на заробітки коли зрозуміла, що боргів назбиралося вже стільки, що віддати не зможу.
Я розлучена, сама виховую сина, якому зараз 12 років.
Мій колишній чоловік особливо нічим нам не допомагає, єдине, що він робив, це брав інколи сина на вихідні і купував йому все, що той захоче.
Але їжа, одяг, шкільне приладдя для дитини – все було на мені.
А я отримувала всього вісім тисяч гривень. Якби не мамина пенсія (після розлучення я повернулася до мами), я навіть не знаю як би ми виживали.
А якось у нас зламався холодильник. Треба було купувати новий, а грошей не було.
Я взяла його в кредит, а потім був ще один кредит – на ремонт в ванній кімнаті, одним словом, я зрозуміла, що не справляюся.
Поговорила я з мамою, кажу, що хочу розраховуватися з роботи і їхати в Польщу на заробітки.
Вона не хотіла мене відпускати, але зрештою мої аргументи про наші борги її переконали, і мама погодилася залишитися з онуком, а я поїхала.
Влаштувалася я спочатку на завод. Всю зміну треба було відстояти на ногах, додому я приходила дуже втомлена.
Жила я на той час в гуртожитку з ще кількома заробітчанками з України.
Потім знайшла роботу в магазині продавцем.
Життя закрутилося в новому місці.
З часом я почала зустрічатися з поляком і згодом переїхала жити до Анджея, у нього була своя трикімнатна квартира у Варшаві.
Згодом Анджей зробив мені пропозицію, і я обіцяла подумати.
А тут в Україні почалася війна. Мама з сином відразу переїхали до нас.
Спочатку Анджей не мав нічого проти, але з часом я стала помічати, що його роздратування лише зростає.
Я прямо питала його, що не так, а він заспокоював мене, що все добре, та я розуміла, що Анджею таке життя не підходить. Він хоче бути зі мною, але не з моєю родиною.
Через знайомих я дізналася як оформитися в Польщі як біженці і отримати соціальне житло і допомогу.
Ми з’їхали від Анджея. Тепер живемо в гуртожитку, умови не найкращі, але я впевнена, що так буде краще для всіх.
Анджей і далі пропонує мені виходити за нього заміж, але він сподівається, що в Україні все налагодиться і моя мама з сином зможуть повернутися додому.
Та я йому пояснила, що я теж повернусь разом з ними.
А поки працюю в Польщі і молюся, щоб в Україні швидше настав мир.
Анджей приходить до мене щодня, каже, що любить, і що ми з ним могли б стати чудовою парою.
Він не полишає надії, що я вийду за нього заміж. Анджей каже, що я ж залишала сина з мамою, коли їхала в Польщу, і нічого. А тепер що змінилося?
Мені він теж дуже подобається, і більше за все на світі я б хотіла стати його дружиною. Та я не можу залишити сина.
Що робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
