Я ніколи не думала, що опинюся перед таким непростим вибором, мені зараз треба обирати між особистим щастям і своєю дитиною.
Справа в тому, що чоловік, який зробив мені пропозицію, не готовий прийняти мого сина.
Знаю, що зараз більшість жінок накинеться на мене зі словами – а що тут думати? Але не все так просто.
В Польщі я працюю вже чотири роки. Поїхала на заробітки коли зрозуміла, що боргів назбиралося вже стільки, що віддати не зможу.
Я розлучена, сама виховую сина, якому зараз 12 років.
Мій колишній чоловік особливо нічим нам не допомагає, єдине, що він робив, це брав інколи сина на вихідні і купував йому все, що той захоче.
Але їжа, одяг, шкільне приладдя для дитини – все було на мені.
А я отримувала всього вісім тисяч гривень. Якби не мамина пенсія (після розлучення я повернулася до мами), я навіть не знаю як би ми виживали.
А якось у нас зламався холодильник. Треба було купувати новий, а грошей не було.
Я взяла його в кредит, а потім був ще один кредит – на ремонт в ванній кімнаті, одним словом, я зрозуміла, що не справляюся.
Поговорила я з мамою, кажу, що хочу розраховуватися з роботи і їхати в Польщу на заробітки.
Вона не хотіла мене відпускати, але зрештою мої аргументи про наші борги її переконали, і мама погодилася залишитися з онуком, а я поїхала.
Влаштувалася я спочатку на завод. Всю зміну треба було відстояти на ногах, додому я приходила дуже втомлена.
Жила я на той час в гуртожитку з ще кількома заробітчанками з України.
Потім знайшла роботу в магазині продавцем.
Життя закрутилося в новому місці.
З часом я почала зустрічатися з поляком і згодом переїхала жити до Анджея, у нього була своя трикімнатна квартира у Варшаві.
Згодом Анджей зробив мені пропозицію, і я обіцяла подумати.
А тут в Україні почалася війна. Мама з сином відразу переїхали до нас.
Спочатку Анджей не мав нічого проти, але з часом я стала помічати, що його роздратування лише зростає.
Я прямо питала його, що не так, а він заспокоював мене, що все добре, та я розуміла, що Анджею таке життя не підходить. Він хоче бути зі мною, але не з моєю родиною.
Через знайомих я дізналася як оформитися в Польщі як біженці і отримати соціальне житло і допомогу.
Ми з’їхали від Анджея. Тепер живемо в гуртожитку, умови не найкращі, але я впевнена, що так буде краще для всіх.
Анджей і далі пропонує мені виходити за нього заміж, але він сподівається, що в Україні все налагодиться і моя мама з сином зможуть повернутися додому.
Та я йому пояснила, що я теж повернусь разом з ними.
А поки працюю в Польщі і молюся, щоб в Україні швидше настав мир.
Анджей приходить до мене щодня, каже, що любить, і що ми з ним могли б стати чудовою парою.
Він не полишає надії, що я вийду за нього заміж. Анджей каже, що я ж залишала сина з мамою, коли їхала в Польщу, і нічого. А тепер що змінилося?
Мені він теж дуже подобається, і більше за все на світі я б хотіла стати його дружиною. Та я не можу залишити сина.
Що робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Зараз моїй мамі 59 років, а татові – 63. Вони ще гарно живуть, працюють, все можуть робити. Але мама щодня мені говорить, що я маю доглядати її на старості років, вони з татом покладаються лише на мене. Хоча в них є ще син, але вони не люблять невістку
- Я повернулася в Україну, продала будинок своєї бабусі, і всі гроші віддала свекрусі. Вона не могла повірити, що після всього, що відбулося між нами, я її пробачила, та ще й допомагаю
- Мені останнім часом син скаржиться постійно на свою дружину, просить, щоб я з нею поговорила, адже вона хоче, щоб він більше заробляв, лише гроші в неї на думці. Я дуже в добрих стосунках зі своїми сватами і невістка завжди слухає мене. Та я з Оксаною не буду говорити, бо знаю добре, що всі родина заздрить мені
- Моя подруга Валентина нещодавно з Італії повернулася, 7 років на заробітках там була. Приїжджала дуже рідко додому, бо сеньйора лежача, зате старанно гроші висилала дітям та чоловікові. Приїхала додому не з порожніми руками, везла гостинців італійських багато та 5 тисяч євро. Подвір’я своє ледве впізнала, але не впізнала чоловіка
- В минулу суботу син приїхав і сказав, що йому треба 6 тисяч гривень на нову куртку. У мене були ці гроші, але я собі хотіла взуття на весну купити. Але переконала себе, що синові треба більше, тому я вирішила дати йому ці гроші, за це попросила прибрати біля хати і скопати грядку. Син сказав, що добре, але навіть не рушив з місця. В результаті я я йому сказала, що якщо він не збирається допомагати, то може не приїжджати