Коли Ярославі було 5 років, не стало її рідного тата. Тому вся відповідальність виховання маленької доньки лягла лише на плечі матері. Дівчина ще з дитинства була розумницею, тому з нею не було дуже важко, вона завжди прислухалася до своєї мами і старалася зробити все, як найкраще. Щоправда, жили вони з мамою зовсім не заможно.
Тетяна Петрівна, мама дівчинки, завжди говорила, що гроші – не головне в житті. Цінувати треба лише здоров’я та щирі людські стосунки, адже це найголовніше в житті, якщо в цьому все буде добре – буде все добре.
З роками краса Ярослави ставала дедалі яскравішою, з кожним роком дівчина розквітала. Скільки хлопців не могли встояти перед цією вродою. Та серце дівчина віддала лише одному Михайлові. Познайомилися вони на дні народженні у свого спільного друга. Відразу між ними виникли якісь щирі почуття, тож після того стали зустрічатися частіше.
А коли Тетяна Петрівна дізналася, з ким зустрічається її донька – засмутилася.
Вся справа в тому, що Михайло із багатої сім’ї. А от Ярослава не мала такого багатства та достатку ніколи. Тож душа матері відчувала, що це все до добра не призведе. Та жінка не хотіла втручатися у вибір доньки, тому просто сказала свою думку. А Ярослава вже сама вирішувала. І вирішила, що їхня любов переможе всі незгоди, якщо вони виникатимуть у їх сімейному житті.
В день весілля матір не могла повірити своїм очам. Її неземної вроди донька одягає весільну фату. Та любуватися не було часу, адже всі поспішали на весілля. От тільки наречений запізнювався і це хвилювало Ярославу і маму її.
Ярослава, дійсно, хвилювалася через це. Матір теж ходила з кутка в куток. Вирішили відрядити дядька додому до молодого нареченого, аби розвідати причину запізнення.
Виявилося, матір Михайла не дозволила весіллю відбутися, все таки вмовила його в останній момент не брати Ярославу заміж. Нібито дівчина не достатньо заможна для їхньої родини.
Ця новина недобре вплинула на самопочуття Тетяни Петрівни, через декілька днів її забрали в стаціонар, а згодом жінки не стало. Це були неймовірно непрості часи для самої Ярослави. Тож вона вирішила виїхати в місто, аби тут нічого не нагадувало про всі ці події і людей, які стали причиною того, що її життя так склалося.
Так вийшло, що за кілька місяців дівчина уже працювала в Польщі. Навіть вдалося знайти офіційну хорошу роботу. Там то вона й залишилась назавжди. В село навіть не навідувалась багато часу. А хто ж її чекає там?
Минуло вже 7 років відтоді і Ярослава наважилась поїхати в рідне село, аби навести лад на горбику мами. Проходивши вулицями, згадувала стільки моментів свого життя, що спливли тут, її дитинство і молодість. Було і погане, і хороше. Та погане чомусь згадується в першу чергу, хороше наче в тумані стерлося.
Аж ось на одній лавочці дівчина побачила на диво дуже знайоме обличчя. Це була матір Михайла. І відразу після вітання стара жінка, несподівано, сказала тужливе “пробач”.
Далі вона розповіла про те, що її син після того дня дуже змінився. Почав часто купувати сивеньку. Кожного дня докоряв своїй матері, що все життя буде у самоті, адже єдине щире кохання у нього забрали.
Ярославі стало жаль жінку. Вона розуміла, що гоніння за багатством і розкошами не призвели її ні до чого хорошого. І правду казала в свій час її мама, якої вже немає поряд: не гроші головне в житті людини, головне здоров’я та щастя.
Фото ілюстративне.