Так сталося, що з Оленою ми одружилися ще зовсім молодими. Через пів року у нас на світ з’явився син, через три роки ще один, а ще через три роки – донечка.
Я, зрозуміло, що відразу пішов працювати та вступив разом на заочне навчання до технікуму. Олена моя тоді не працювала, сиділа з дитиною вдома, а я після навчання поїхав працювати у Польщу.
Графік роботи у мене був місяць через місяць. Так що з грошима проблем не було, та й немає по сьогоднішній день. Пропрацював я так більше десяти років, а потім вирішив сам започаткувати свій невеликий бізнес, який приносить непоганий прибуток мені.
Зараз нам з дружиною обом 57 років. І за весь цей час у мене жодного разу не було причин у чомусь дорікнути Олену.
Принаймні жодного разу не виникало навіть такої думки, що вона мені не вірна. Діти наші виросли, сини і дочка працюють. У них свої сім’ї, є вже й внуки у нас.
Останні десять років Олена сама працювала у одній компанії. За специфікою своєї діяльності, вона дуже часто їздила у невеличкі відрядження. Особливо останні три роки все частіше відвідувала різні міста.
Відрядження у Олени бувало затягувалися на тижні, бувало. Перебуваючи у відрядженнях, дружина не забувала мені телефонувати майже щодня та розповідати, що дуже сумує за мною і дітьми.
Якось, мені по справах довелося поїхати до іншого міста, домовитися про гуртову закупівлю фруктів. Підписавши там невеличкий контракт, ми пройшли в кабінет нашого постачальника.
Яким же було моє здивування, коли на одній з фотографій в його кабінеті, я впізнав свою дружину, яка мило посміхалася поруч з Олегом, так звали мого постачальника.
Я уважно подивився на них і у мене перехопило подих. Неймовірним зусиллям волі я зібрався з думками та байдужим тоном поцікавився хто на фотографії.
Олег пояснив, що це його дружина, з якої він вже чотири роки перебуває в цивільному шлюбі. Він запропонував відсвяткувати наш вдалий договір у нього вдома, заодно познайомити зі своєю дружиною, якщо мені так цікаво.
По дорозі Олег просто дуже хвалив свою кохану, розповідаючи яка вона чудова господиня та людина хороша. Одне, зі слів Олега, було погано, їй дуже часто доводилося їздити у відрядження по роботі.
По дорозі я не аби як хвилювався, і думає, що це зрозуміло. Головне, щоб не сталося, я намагався бути дуже спокійним. Ми під’їхали до будинку та господар запросив мене пройти в будинок. Ми пройшли до їдальні і він з гордістю мене представив своїй дружині.
Побачивши мене Олена стала і стояла на місці, й кроку не могла ступити, а я навіть слова не міг вимовити. Так ми дивились один на одного дуже довго, в крайньому разі, мені так здалося, це ніби вічність була.
Я чудово зрозумів, що якщо я зараз не піду, то це все закінчиться не дуже добре. Я повернувся та мовчки вийшов з будинку.
Заїхавши за речами в готель я помчав на залізничний вокзал. До тями я почав приходити лише в купе потяга. В голові крутилось лише одне питання:” За що?”.
Вдома довго я не міг ні спати, ні їсти, не знаходив собі місця. Я не міг зрозуміти за що дружина зі мною так вчинила зробила. Дні проходили один за одним, а я ніяк не міг заспокоїтись, чому все так сталося.
Олена все мені телефонувала, але я не брав телефон. Лише майже через тиждень, я все ж таки взяв телефон, коли вона дзвонила.
Олена говорила щось незрозуміле, намагалася щось пояснити, просила вибачення, намагалася навіть мене звинуватити, що мовляв, коли сімейне життя й так погане, то рано чи пізно хтось першим почне собі шукати кращої долі і це дасть шанс обом покращити своє життя.
В кінці розмови Олена, все ж, стала просити пробачення. Я дослухав її до кінця та мовчки відключив свій телефон. Я більше не міг цього всього слухати. Моя дружина жила подвійним життям, для мене це було незрозуміло і неприйнятно. Олена весь час говорила неправду мені та власним дітям.
Олена приїхала через два тижні. Вона все ще сподівалася якось мене вмовити її вибачити. Послухавши її, я зателефонував дітям. Коли вони приїхали я запропонував Олені все їм розповісти самій, адже вони дорослі люди і самі все мають знати.
Дружина все звела до того, що я не приділяв їй належної уваги. Але вона нас дуже любить та просить її пробачити.
Першим заговорив старший син, він сказав, що ніколи мамі цього вчинку не пробачить та вийшов з квартири.
Молодший син взагалі нічого не сказав, просто мовчки вийшов слідом за ним. Донька мовчки встала, по її обличчю котилися сльози. Олена все зрозуміла сама. Вона опустила очі і пішла з квартири.
З’явилася Олена до мене майже через рік. Її новий чоловік знайшов собі молоду дружину. Олені діватися було нікуди то вона й повернулася в наше місто. Кілька разів вона намагалася зі мною зустрітися, але я відмовився від такої зустрічі. Діти теж не відповідають на її дзвінки по сьогоднішній день.
Знаю, що їй ніде жити, вона тимчасово у якоїсь подруги зупинилася. Щодня пише мені повідомлення, що шкодує про все, вибачається і просить мене, щоб я дозволив їй повернутися, адже у нас діти, та й жили м всі роки добре. Не знаю, що й робити. Який тут правильний вибір?
Фото ілюстративне.
