fbpx
Життєві історії
В перший рік після весілля я подарувала дружині свого старшого сина гарну сукню, досить таки дорогу. Через декілька днів йду повз їхній будинок, дивлюся, на сміттєвому баку щось знайоме висить. Підходжу – навіть не вірилося зовсім: подарована мною сукня. Ну ось і як після такого до них в гості ходити? Захочеться щось робити ще для них? Я після того і пішла до нотаріуса, нехай мій старший син подякує за це своїй дружині

– А я велику справу зробила минулого тижня! – ділиться з найкращою подругою пенсіонерка Оксана Петрівна. – Дійшла все-таки до нотаріуса, оформила заповіт. Ось! І синам сказала про це, обом. Нехай знають, що є документ. Ні, ну я, звичайно, ще сподіваюся жити довго дуже ще, мені всього 67 років. Але поки я в своєму розумі, подумала, що потрібно привести справи в порядок, як всі розумні люди роблять.

– Ну і правильно! – підтримує Оксану Петрівну подруга. – Навпіл все поділила, так? Між двома синами?

– Ні, звичайно. Навпіл б вони і без заповіту поділили. А я ось саме хочу, щоб більша частина майна дісталася молодшому синові і його сім’ї! Тому що старший не заслужив нічого у мене зовсім! Нехай скаже за це спасибі своїй дружині.

У Оксани Петрівни двоє дорослих дітей – сини тридцяти дев’яти і тридцяти трьох років.

Обидва живуть окремо, одружені, у старшого двоє школярів, молодший з дружиною теж з дня на день чекають на народження другої дитини. Обидва працюють і платять кредит за житло. І навіть дружин у обох братів звуть однаково – Ірини.

Але от невдача: якщо з «старшою» Іриною Оксана Петрівна мало не подружки, зі старшою стосунки не складаються з самого початку.

– Це мій сум, все життя думаю і зрозуміти не можу, в чому я перед дружиною старшого свого сина завинила? – розповідає Оксана Петрівна. – Начебто я нічим ніколи її не ображала, навпаки. Але мені з самого початку ясно дали зрозуміти, що моїй присутності не раді! Перші роки приготую щось, несу їм, пригостити. «Ой, ми таке не їмо!». У журналі статтю знайду, несу показати: «Ой, ми таке не читаємо!». Передачу по телевізору захочу обговорити: «Ми таке не дивимося!».

– Так, є такі принцеси, до яких підхід ніколи знайти не можна.

– Саме так воно і є – принцеса. Все з таким гонором, все – задерши носа! Футболку подарувала їй на день народження якось, пам’ятаю, в перший рік після весілля. Гарну сукню на літо, легку, саме те на кожен день, і недешеву, між іншим! У магазині купувала. Через кілька днів йду повз їхній будинок, дивлюся, на сміттєвому баку щось знайоме висить. Підходжу – очам повірити не могла. Подарована мною сукня. Ну ось і як після такого? Захочеться щось робити ще?

– Нічого собі! А ти не запитала у неї потім, що за справи? Чому вона сукню ту викинула?

– А навіщо щось питати? Все і так зрозуміло, подарунки мої не потрібні. Онуків мені теж не давали принципово. Раптом не тим нагодую, не так скажу щось, все правильне виховання зіпсую! Дивно, як це я своїх двох синів сама виростила, ще досить таки хорошими людьми, не зіпсувала їх нічим? І чоловік її нормальною людиною виріс. Правда, не для мене. Після його одруження, як стіна між мною і старшим сином. І цю стіну звуть Ірина. Син як ніби соромиться мене. Зате з тещею носиться, всі вихідні, свята – у них, онуки тільки ту бабусю знають. Ой, та що вже тепер, багато можна говорити, все життя ж не перекажеш!

Коли одружився другий син, Оксана Петрівна, навчена непростим досвідом, поставилася до його дружини досить прохолодно. Однак “молодша” Ірина швидко розтопила льодок недовіри з боку матері свого чоловіка.

– Така мила, усміхнена, товариська! Завжди розповість все, в гості покличе. Я її навчила наші фірмові котлети робити, так у неї так виходить – краще, ніж у мене! Вона взагалі молодець, господиня виняткова. В будинку у неї завжди порядок, чистота, навіть зараз, коли вона вже при надії! Завжди цікавиться здоров’ям, запитує, чим допомогти. Коли у сина день народження, завжди з ранку мені дзвонить Іринка і вітає з іменинником! Спасибі вам, каже, Оксано Петрівно, за сина, такого гарного чоловіка виховали! Так приємно, просто не передати!

– І діти від молодшого сина вам ближче, мабуть?

– Ну звичайно! А зараз ще Іринка онучку мені народить, ось! Я завжди про дівчинку мріяла, а то кругом – одні хлопці у нас. Я вже купила внучці на народження сережки з діамантами! Ну не відразу носити, звичайно, а коли підросте. Дай Бог, все добре буде у них! А я, звичайно, Іринці допомагати буду на перших порах, та й потім теж.

– Ось так ось, мати мого чоловіка здивувала нас дуже, поставила перед фактом! – сумно розповідає Ірина, старша невістка Оксани петрівни. – Оформила заповіт, все відписала молодшому синові. Сумно, але нічого нового. Так все життя: брату все, а нам нічого. Він у неї улюбленець. І діти його бабусі ближче будуть завжди, ніж наші. Їм і подарунки дарують цінні: золото, діаманти.

– Можливо, та друдина просто змогла знайти до матері свого чоловіка підхід, вибудувати нормальні відносини, подружилася з нею, спілкується добре?

– Так, Іринка-маленька у нас, звичайно, молодець: вона дуже хитра жінка. І посміхнеться вчасно, і подтакне, і посміятися в унісон, я так не вмію. Зате вона геть ще не народила, а подарунок вже чекає. А мені за все життя мати чоловіка одну-єдину сукню подарувала, вона така негарна була, зовсім мені не підійшла. Я й викинула її, адже носити все одно не буду, а комусь подарувати – не гарно якось вийде. Що тоді скаже мати мого чоловіка, коли побачить, що хтось чужий носить ту сукню.

– Це ту сукню, яку ти викинула на смітник?

– О. Вона і вам вже розповіла, так? Вона всім цю історію розповідає, ха-ха. Викинула, так, так на неї навіть ніхто й не глянув, вона там ще тиждень висіла, ніхто й не забирав, така гарна сукня та, хоча там всі беруть без розбору, що лежить. А це чудо дизайну висіло на ящику ще дуже довго, поки вона його не побачила. Тепер нагадує мені цю сукню, 17 років вже минуло, а вона все забути ніяк не може! Так мені і не треба нічого від неї. У мене свої батьки є, які мене шкодують і дарують подарунки. Просто за чоловіка прикро. Він щиро не може зрозуміти, за що мати з ним так. Чим він гірший за брата?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – yarcube.

You cannot copy content of this page