fbpx
Життєві історії
В перший місяць після домовленості прокинулися всі мамині родичі – моя тітка, двоюрідна сестра, якась двоюрідна бабуся. Переконували, що я недобра дитина, що мати з таким ставленням квартиру відпише комусь іншому. На квартиру я не претендую, нехай робить, як знає

Я не відвідую свою маму-пенсіонерку і тому всі родичі вважають мене поганою. Але я сама так не вважаю. Я про маму піклуюся: за квартиру їй плачу, продукти купую, стежу за її квартирою. Просто роблю я це без особистої присутності.

До восьми років у мене все було добре, але потім мої батьки не розлучилися. З моменту розлучення я бачила тата всього три рази. Мама не могла його пробачити, причину розлучення від мене мама не приховувала – у тата була інша жінка, яка від нього народила хлопчика. А тато, що все життя мріяв про сина, вирішив піти в ту родину.

Мені не пощастило, я була надто схожа на батька зовнішністю, що для мами завжди було зайвим приводом мене зачепити. Вона при кожній нагоді любила мені нагадувати, що тато від мене відмовився, і що я потрібна лише їй.

Мене це дуже засмучувало, добре, що хоч бабуся з дідусем, коли були живі, вставали на мій захист. Іноді я могла жити в них по кілька тижнів, але коли мені виповнилося дванадцять років, не стало бабусі, а через рік за нею пішов і дідусь. Родичі з боку тата зі мною спілкуватися не хотіли, як і сам тато.

Вчитися я вирішила на психолога, мабуть, причиною було бажання витягнути себе з цього стану, в якому я жила багато років. Мамі мій вибір зовсім не сподобався, тому вона не захотіла оплачувати моє навчання, сказала, щоб я йшла до тата, може він зглянеться.

Я пішла, бо не бачила іншого вибору. Нашу зустріч теплою не назвеш, але батько погодився сплатити мені рік навчання, сказавши, що більше він мені допомогти нічим не зможе. Це було вже досить серйозною підмогою. Я сподівалася, що за цей час я або знайду роботу або зможу перевестися на бюджет.

Жити з мамою у мої плани теж не входило. Бабуся з дідусем ще за життя переписали свою квартиру на мене, але мати вважала її своєю, заявивши, що я можу на неї не розраховувати, що вона мені її не віддасть. Але все ж у жовтні я в’їхала до своєї квартири. Без грошей, без сім’ї, без якихось ідей, як жити далі.

Я не зламалася, не потонула у жалості до себе. Почала здавати кімнату одногрупниці, підробляла по можливості, і витрачала багато сил, щоб перейти на бюджет на другому курсі. Мені це вдалося.

Нині мені 36 років. Є чоловік, дитина, робота, щоправда, не за фахом, але приносить мені непоганий дохід. Мама не була на моєму весіллі, не бачила моєї дитини, ніяк не бере участі в моєму житті.

Нещодавно мама сильно занедужала і потрапила в стаціонар, зі мною зв’язалася тітка, мамина сестра. Вона відчитала мене, що я зовсім про маму забула, ось трапиться щось, а я навіть не знаю. Я з’їздила в лікарню, мати вже стабілізували, і ми з нею трохи поспілкувалися.

Мені висловили, що вона мене виростила, а я, невдячна, зовсім про неї забула. Ну і, звичайно, я вислухала про себе купу неприємних речей. Правоту маминих слів я в чомусь визнала – і годувала, і напувала, і одягала. Цей борг я згодна віддати.

Але їздити до неї щодня я не хочу, тому я буду оплачувати їй доставку продуктів за її списком, ліками, сплачуватиму її комуналку і раз на тиждень викликатиму клінінг. На щастя, зараз це можна зробити онлайн.

Мама спочатку говорила, що їй від мене таких подачок не потрібно, але зрозумівши, що вмовляти її ніхто не збирається, через силу прийняла мої умови. Це було два роки тому.

В перший місяць після домовленості прокинулися всі мамині родичі – моя тітка, двоюрідна сестра, якась двоюрідна бабуся, та інші. Переконували, що я недобра дитина, що мати з таким ставленням квартиру відпише комусь іншому.

На квартиру я не претендую, нехай робить, як знає. Я все одно продовжу оплачувати її витрати, тому що я справді їй це винна. Тільки це, лише гроші. Моя совість чиста.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page