fbpx
Життєві історії
В перші дні літа моя донька з дітьми вирішила поїхати в Німеччину, там мій зять на заробітках. Наталя дала мені ключі від їх квартири і просила вазони поливати і кота годувати. Наступного дня я прийшла в квартиру доньки і дуже здивувалася

Мій зять на заробітках в Німеччині вже три роки. Вони з донькою взяли машину в кредит і він поїхав за кордон, щоб швидше той борг віддати.

Донька моя залишилася вдома з двома маленькими дітьми, вона сиділа в другому декреті і ще не працювала. Я, звісно, допомагала їй по можливості, з онуками приходила гратися і частенько їх забирала до себе, щоб у доньки було більше вільного часу.

А на початку літа моя донька сказала, що хоче поїхати з дітьми в Німеччину, до чоловіка. Наталя просила, щоб я приглянула за квартирою, бо в них домашні рослини і котик живе.

Я, звісно, погодилася. Думаю, нехай поїдуть, бо діти скучили за татом, а донька за чоловіком.

Діти поїхали, я й раділа за них.

Наступного дня прийшла до них в квартиру і здивувалася. Речі скрізь розкидані, донька, як збирала дітей – так і валяється все. Гори посуду, брудні вікна та меблі, ліжка не застелені. Ну як же так?

І вирішила я, що потрібно в дітей навести лад.

Наступного дня принесла з дому різні ганчірки і миючі засоби свої.

Мила, терла, прала і прасувала в квартирі дітей майже тиждень, все аж блистіло від чистоти. Любо глянути, наче квартира стала більша, коли весь непотріб викинула і зайве заховала все.

Я так намагалася зробити все добре, що з ранку до ночі сиділа там.

А через місяць донька з дітьми і з чоловіком повернулися додому.

Я зустріла їх біля під’їзду, зраділа так. Ми пішли в квартиру, думала діти будуть задоволені, подякують мені.

А діти так на мене розсердилися, що навіть зять сперечався зі мною, хоча він завжди спокійний був і слова мені зайвого ніколи не сказав.

Він був не задоволений, що не міг знайти своїх речей і донька казала, що я абсолютно усе попереставляла на свій лад. Вона сказала, що не просила мене про так5у допомогу, лише просила поливати квіти і кормити кота.

Вони так усі на мене образилися, розказували, як я недобре вчинила, що я просто зібрала речі і пішла.

Я йшла додому з вологими очима, а в душі ще зріла надія, що донька ще подзвонить до мене і вибачиться. Але ні донька, ні зять так після того зі мною не спілкувалися.

Вже тиждень минув, мені дуже сумно одній, адже у мене крім них нікого немає. Можливо, дійсно варто подзвонити доньці і вибачитися, що чіпала їх речі без дозволу?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page